Кни́га приказо́к Соломо́нових (При́повісті Соломо́на; івр. משלי‎ «Мішле(й)», лат. Parabolae Salomonis, грец. Παροιμιαι Σαλωμωντοσ)[2] - двадцята книга Старого Заповіту. Належить до навчальних поетичних книг поряд з Книгою Йова, Книгою Псалмів, Книгою Еклезіястовою і Піснею над Піснями. Згідно з юдейським каноном - це книга Мішлей, друга у Писаннях (Ктувім). Інші назви біблійної книги - Приповістей, Прислів'я, Притч або Приповідок. Книга Екклезіаста безпосередньо не визначає свого автора. Є досить багато віршів, які вказують на те, що цю книгу написав Соломон. Але є й інші місця в контексті, які свідчать, що інша людина могла дописати цю книгу після смерті Соломона, можливо, через кілька сотень років. Проте, за загальним переконанням, автором був Соломон.
Дата написання: Царювання Соломона тривало з 970 р. до н.е. до приблизно 930 р. до н.е. Книга Екклезіаста була, імовірно, написана ближче до кінця його правління, близько 935 р. до н.е.Книга пропонує християнам можливість зрозуміти порожнечу та розпач, з якими стикаються ті, хто не знає Бога. Ті, хто не має рятівної віри в Христа, приречені на життя, яке врешті-решт закінчиться й виявиться нікчемним. Якщо немає спасіння та Бога, то немає не лише сенсу в житті, а й мети чи напрямку в ньому. Світ «під сонцем» без Бога розчаровує, є жорстоким, несправедливим, швидкоплинним і цілковито «марним». Натомість із Христом життя є лише тінню слави, обіцяної на небі, що доступна лише через Нього.