Я вважаю, що під час війни солдати беруть на себе відповідальність за цивільне населення, а після війни, цивільне населення має взяти на себе відповідальність за солдат!

Сподіваюся, що в українців вистачить розуму і совісті, щоб подбати про наших сьогоднішніх героїв війни.

Ще з дошкільного дитинства пам'ятаю велику кількість цих інвалідів, на дерев'яних дощечках, біля ринків та вокзалів. А потім, раптово, їх не стало видно. Я тоді не замислювався над тим, куди вони зникли. І лише, завдяки публікаціям в мережі інтернету, дізнався правду про цинічне ставлення совєцької влади до тих людей, хто справді заслуговував на пошану. Дай Боже, аби зараз, в Україні, було інакше.

Так, дійсно інвалідів на екранах не було. Головне, щоб зараз Україна (саме Україна, а не лише депутати, а і звичайні люди)не повторили цієї страшної байдужості. В нас нажаль буде дуже багато інвалідів і тому треба вже готувати інфраструктуру міст та поважати тих хто втратив своє здоров'я! Слава Україні! Слава ЗСУ! Смерть оркам!

Мені дідусь розповідав про інвалідів війни, які були без рук, без ніг й вздовж доріг просили милостиню, по Вінниці йдеш і всюди вони є й просять майже кричать, бо голодні. Пізніше вони стали зникати, частина просто повмирала, а інших кудись вивезли. Савєтський союз це країна побудована на брехні й ненависті. Маю надію, що Україна вчинить краще з інвалідами першої вітчизняної війни, хотілося б цього.

Треба це знати, щоб не повторити! Тому що зараз хлопці із відірваними кінцівками проходять справжні тортури у нашому МСЕК та не можуть без хабаря навіть інвалідність оформити 😡😡😡

Це дуже образливо,називати воїнів без кінцівок самоварами.То ганебно і боляче.

Дуже хочеться вірити, що наших постраждалих не чекає така доля, але вдячність від людей і турбота від держави😢😢😢

Боже, яка жорстока правда!!! Де людяність, де подяка цим воякам, які воювали, за сите і розспустне життя верхушки комуняків.

9 травня,як святковий день,було проголошено в 1965р,через 20 років після закінчення війни.Я пам'ятаю ту першу шкільну святкову лінійку.Запросили в якості почесного гостя командира місцевого партизанського загону.Я ніяк не могла зрозуміти,чому за парканом залишився брат бабусі,артилерист,що отримав важке поранення хребта і безногий танкіст на деревяній дошці і деревяними колодками в руках.Хіба вони не герої ,питала я після своїх батьків.Добряче випивали вони тоді,владі були не фотогенічні.Так про них ніхто й не згадав.А ми дітвора не могли того зрозуміти.

В Крыму, когда проходило мое детство в 70-х, много оставалось выживших инвалидов войны. Безногие, безрукие, ослепшие просили милостыню на вокзалах и на рынках. Кто с раннего возраста насмотрелся на изувеченных калек, должен навсегда возненавидеть войну.

Дай Боже ,щоб не повторилася така доля нинішніх героїв. Адже вже зараз відчувається відношення деяких людей до наших захисників.

Мій батько 1937 року пам'ятає і розповідає про калік, " самовари" . Я пам'ятаю інвалідів на дерев'яних возиках зі такими ж колодками в руках. Так, ми знали про це. Наша родина багато пережила

Пам,ятаю в 70-их роках, як була школяркою, їздили на дощечках такі інваліди. В руках мали колодки, шоб відштовхуватись, а дощечки були на коліщатках.😢

Дякую Вам за вашу,таку важливу, особливо зараз, роботу! Нажаль в Україні теж не підготовлені ні лікарні ,ні держустанови ,ні звичайні люди, до прийняття скалічених (фізично чи душевно) героїв

Пам'ятаю, в поїзді Ніжин-Київ по вагонах пересувалися нещасні скалічені, на протезах, на дощечках з колесами, на якихось подушечках, взагалі без ніг, дехто мав медалі, просили щось, хтось співав: мама казала - інваліди з війни

Це дуже важливий матеріал! Поширюйте його, люди!

Чула від мами історію про зникнення знайомого інваліда війни. Страшне відношення до людей

Люди захищали свою Батьківщину , а з ними так жорстоко повелися.😢. Дякую за висвітлення такої жорстокої правди 😥. Я поважаю наших мужніх героїв !💛💙 Слава ЗСУ ! Нашим військовим потрібна медична та психологічна допомога . І повага народу України.💛💙

Страшна і неймовірна правда. Я теж пам‘ятаю, багато було покалічених, плнівечиних людей. Думаю, що тих, хто розстрілював українців, ОРКІВ, чекає така ж доля. Росія так і залишилася в ссср. Дякую.

Дякуєм за ДУЖЕ ВАЖЛИВУ ТЕМУ . Я ще пам'ятаю з дитинства таких людей ... сердце не витримує . Чула розповідь , як збирали і вивозили цих інвалідів . Їх просто закидали у товарні вагони встелені соломою ... яка страшна країна ; сьогодні теж саме ...

Боже, бережи наших захисників !

Один кореспондент, молодий хлопчина, який був на Валаамі по завданню, знайшов там свого батька, і він зумів його звідти викрасти, щоб він був вдома і за ним був догляд... Років три назад трапилось на очі відео цього, вже старенького, сина в ютьюбі.. А скільки ж їх там, молодих, позамерзало, повмирало '' пропавших безвєсті ''... Жах

Спасибо, это очень важная тема .Это страшная правда о войне , хорошо помню этих несчастных .Родной дядя пошел на фронт добровольцем , пропал без вести .Но отец рассказывал , что он стал ампутантом и не хотел возвращаться , найти его не смог , информации ноль , комуняки это истоты , хуже диких зверей .

Дякую за працю Вам 💙 💛 Слава ЗСУ 💙 💛 Вітання з Донеччини 💙 💛

Дід навчався після війни у Київському університеті на економічному факультеті, сам був фронтовиком. Розповідав, що приблизно пів його групи були інвалідами війни, навіть при гуртожитку існував "інтернат" для цих людей. Всі вони були молодими хлопцями. Казав що дуже багато було незрячих. Але проблем із одруженням не було, бо жінок було набагато більше за чоловіків.

Я досі пом'ятаю ціх людей на початку 70-х. Київ, Поділ, Куренівка, біля ринків по дворах на Гоголівській (Лукьянівка). На невеличких візках. Замість коліс підшипники. Деякі ходили по дворах ( хто мав кінцівки) ... Досі пом'ятаю: "Ножи-ножиці точу..."

Був в Канаді, там для тих, хто використовує коляски зроблено все: в багатоквартирних будинках дверних порогів немає, на всіх перехрестях з'їзд з тротуарів зрівнюється з дорогою, в метро, в магазинах скрізь вертикальні ліфти, біля сходів скрізь пологі з'їзди і там війни не було, а нам ще десятиліття понадобляться, щоб викинути з голови 'совок' ( я про Річмонд в Ванкувері )

"Це якийсь жах. Просто в голові не вкладається… Які ж вони тварі. Як добре, що мене не застав радянський час:) Степане, кожен наступний випуск цікавіший за попередній:)"

Дякую за ефір! Страшна правда! Які жорстокі люди бувають!

Отец родос из Пермской области говорил , что в его маленьком райцентре до 1950 года умерли ВСЕ реальные ветераны войны от ран и болезней .

Мій батько, який народився в роки війни, розповідав про страшну долю калік в радянському союзі. З мого дитинства теж пам'ятаю відношення до інвалідів: людям було огидно і вони відводили очи. Деяких казали, що інваліди "отброси общества". Мені маленький було зрозуміло, що бути калікою, це тотальна катастрофа для людини. Дякую за Вашу роботу! Українського контенту повинно бути більше!

На жаль, але вже й зараз видно, що ми - Україна - теж недалеко відійдемо. Вже зараз мені доводиться іноді в транспорті, вибачте, задрати штани, щоб настирна жіночка побачила моє поранення. Це щоб я зміг спокійно сидіти на місцях для інвалідів. А коли кажеш таким, щоб звикали, бо інвалідів та поранених буде ще більше - кривиться. Бо звикла, що їй місце дадуть, бо вона - "женщіна". Півроку тому в Києві мені в автобусі дорікали контролери, що у мене немає УБД на руках (немає й досі). Тоді ж на станції метро молодий контролер готовий був битися, коли взнав, що немає посвідчення. Таке лице в нього було... Заспокоївся тільки почувши, що у мене гроші є і я не проти заплатити. А звідки я міг знати, що в столиці тоді немає безкоштовного проїзду для військових? І це столиця. Лютий 23 року, і зараз, вже вересень. За медицину я промовчу. А що далі? Точно не відвезуть кудись?..

Дуже цікаве відео! Дякую вам за гірку правду і таку чудову українську мову! Тяжко і неможливо без сліз дивитися на все це! Мій батько теж був військовим і ветераном цієї війни. Хоча і був сильно пораненим,але руки і ноги вдалося зберегти. Пам'ятаю в дитинстві на Хрещатику в Києві коли йшли з батьком,він був у військовій формі,то побачили такого інваліда без ніг на дерев'яній дошці на колесиках. Ми йшли повз і батько віддав честь цьому ветерану,пояснив мені,що ця людина постраждала на війні. Тоді мені було років5.

Таку інформацію, що приховується від людей не зважаючи на те, що за вікном 2023, варто висвітлювати. Такі відео відображають дійсність, яку хотіли приховати не лише від сучасників, а й від майбутніх поколінь. Дякуємо авторам за сумлінну працю.

Дякую за відео, відмінна робота з донесення гіркої правди минулого.

Ми інші люди, постраждалі фізично українці зможуть віднайти собі заняття до душі, а сучасна технологія медицини дозволить їм все. Їх поважатимуть та підтримуватимуть всі ті кого вони захищали❤

Я - 1957 р.н. У селі жили фронтовики без однієї з кінцівок, без носа, померли природною смертю. У центрі Києва, куди приїжджав до діда з бабою, які жили на Хрещатику, регулярно бачив інвалідів без обох ніг на дерев'яних візочках, у яких колесами слугували підшипники, по асфальту на таких можна було пересуватися, відштовхуючись дерев'яни палицями. Зараз подумав, що якось раптово всі вони зникли... У 1980 р. підчас відпочинку за туристичною путівкою у мене була екскурсія на острів Валаам. Екскурсовод розповів, що раніше (не пам'ятаю, до якого часу) на острові знаходився відомий діючий монастир. Там "свята земля". Там дивна природа, як для півночі: внутрішні озера з питною водою (про що свідчили таблички на берегах), рослини з усього світу, у тому числі з тропіків і субтропіків (їх привезли монахи і меценати), двічі на рік мешканці монастиря збирали урожай пшениці. Це пояснювали тим, що острів гранітний, і граніт постійно виділяє тепло, навіть у холодну пору року. Не пам'ятаю (не буду обманювати), коли звідти виселили божих людей, але після війни приміщення монастиря дійсно заповнили інвалідами з жахливими каліцтвами, яких позвозили звідусіль, щоб не показувати їх людям, "не травмувати психіку радянських людей" (так пояснював екскурсовод). Створили такий собі пансіонат (а радше, концтабір) на безлюдному острові посеред велетенського озера... Зараз там знову діючий монастир.

Дякуємо вам за правду та Шана всім захисникам неньки України 🙏🙏💙🇺🇦

Пригадав як бабуся нам розказувала про це в дитинстві, але тоді ми не розуміли її до кінця. Бабуся була на візку пів життя

УКРАЇНСЬКИЙ ютуб просто зобов'язаний розквітнути

Был я на Валааме осенью 1994 г. Видел то самое "кладбище" умерших инвалидов войны. "Кладбище" - это очень сильно сказано. Ничего там не было. Два или три широких каменных креста ещё царских времён и один простой деревянный крест, да и тот установили новые монахи. То есть, инвалидов просто закапывали, без молитвы и креста. Они и живые-то никому не были нужны, а уж мёртвые....

Це потрібно ввести в програму з історії України!

Дякую вам за вашу працю, це дуже важливо знати своє минуле, а саме правду. Це жахлива правда.😢

Хай тей народ який не знає свою історію боїться повторити її знову, тому дякую за інформацію вам та всім коментаторам, які написали історії з їхнього життя підтверджуючи сказане в відео . Вражає кількість подібних коментарів

Одно из тяжелейших Воспоминаний моего отца. В тот день ,он помощник коменданта гарнизона города Кривого Рога получил приказ коменданта( указание пришло насколько мне не изменяет память от городских властей) поднять комендантську роту ,получить транспорт і вивести Их всех на вокзал.. Солдаты комендантской роты хватали инвалидов и просто бросали в кузов полуторок. Отец прошёл всю войну ,защищал Одессу, оборонял Сталинград и видно представлял что и он мог оказаться среди этих несчастных инвалидов

Мій дід від війни отримав 7 осколків два під серцем залишилися до смерті прожив 95 років прожив би і більше якби злодії не побили, а односелець його побратим з однією правою рукою коли ще не було бензо і елекро тримерів і косарок косив звичайною косою і з одніє правою рукою!

Дякую, підписався. нам ще доведеться побачити тисячі і тисячі скалічених на вулицях і давайте зробимо їхнє життя хоч трохи приємним! Будь ласка, приймайте участь у житті наших героїв!

Скільки доль перемолола система і всерівно чути скиглення.Як добре було срср.Дивіться,читайте ,слухайте довбодятли.

Спасибо народу Украины США всем народам добра победа за нами за правдой всегда. Россияне Московия фашысты трамписты орбановцы мавзедуновцы гитлеровцы лукашенковцы иран московиты корупционеры взвпсрхн и пособникам поражение тюрьма пожизненно с полной конфискацией и репарацыи на века.

Мій батько був інвалід ВВВ 1 групи. Руки, ноги були, але одна нога непрацювала зовсім, на другу він іноді трохи спирався. Пряма кишка була виведена в живіт, носив калозбірник. Мав дві контузії. Ходив на двох милицях, з собою щавжди була автомобільна камера напівспущена, щоб міг сидіти, бо усі сідниці були в уламках куль, снарядів, також і ноги, і живіт. Я народилася у 67-му. Пам'ятаю з малечку його страждання.... Мабуть, йому пощастило. Скрізь, куди б він не звертався з якогось питання, все робилося у першу чергу. Був прикріплений до різних магазинів. І, попри дефіцит, у нас завжди була різноманітна їжа, коври, кришталь, посуд, мама ходила в золотих каблучках. В одних з перших в нас був тєлєк, магнітофон. Мені було, мабуть три рочки і йому дали горбатого Запорожця, через декілька років 30-ку, потім 40-ку. Запрошували завжди до школи, щоб розповідав про війну. Скрізь мав шанування та повагу. А от слухаю Ваші роліки і волосся дибки!!! Та й вже раніше ці дибки почалися, як правда почала вилазити з архівів, свідчинь. Так, жахливий Совєтський Союз!!!! Але, дякувати Богу, мою родину в дитинстві і потім мою особисту родину цей жах оминув! Дякувати Богу, ми залишилися в Україні під час її виходу до самостійності, бо служили в ГСВГ і була можливісь щалишитися в росії, поїзати с білорусь чи недослуживши повернутися в Україну. Ми обрали останнє і не дарма!!! СЛАВА Україні! Героям Слава!!!🇺🇦💙💛

ДЯКУЮ ВАМ!!! ОБОВ'ЯЗКОВО ПРОДОВЖУЙТЕ ВАШУ НЕОБХІДНУ І НАДВАЖЛИВУ РОБОТУ!!!

Знаю хлопця 2001 р . Без ноги. Протез поламався. Титан. Поїхав робити. І це дорого.

Дуже схожа ситуація буде й з нашими солдатами після війни.. Побачите ....

Такі відео необхідні, щоб наші люди не забули тих хто віддав здоров"я і життя за нас, проблема і нерозуміння уже потихеньку накльовується, цього не можна допустити

Дійсно дуже цікавий матеріал! Дякую за чудову роботу і справді якісний український контент. Україна перемагає! Слава Україні!🇺🇦

наш сосед, дед-сапожник, ходил на такой самодельной палке. И никто особо не догадывался шо у него нет ноги. а мой дед был ранен на 1 Кавказком, и то же никогда об этом не говорил. но война ему снилась по жизненно. Он бывало вскакивал ночью и держал себя за больную руку, до самого расвета.

Найгірше те ,що в нас те саме ....учасники війни самі себе лікують ,а рідні самі збирають кошти на лікування ,і ця людина ,крім сім'ї - нікому не потрібна .Держава видає їм саму мінімальну пенсію .

Ну зараз є хорощі протези, що люди не тільки ходять, а й бігають, то маю надію що сьогоднішні герої, що втратили кінцівки будуть більш пристосовані до життя ніж у совку

Щиро дякую за якісний україномовний контент, канал намбер уан)). Коментар на підтримку каналу. Слава ЗСУ!!! ✋🇺🇦❤️👍

Ваша правда, ми з ними геть інші… 💪🏼🇺🇦

Яка дикість! Дуже вражена вашим сюжетом! А дійсно, жодного інваліда на трибуні я не бачила. Під час парадів було так урочисто, весело, з маршами - піснями, їли кашу. Розповідали про братство на фронті... Тільки зараз усвідомлюю. А тоді, дитиною навіть не замислювалася.

Дякую Вам за нагадування про ці жахи, свідком яких я був сам! Ще малим хлопчиком (1958-59 роки), мої батьки брали мене на ринок за покупками. По дорозі ми зустрічали таких інвалідів-жебраків! Але якось я помітив, що вони зникли з вулиць! Я запитав у батька:"Тато! А де поділися ті дяді, що їздили на візочках (то були дерев"яні сидіння на коліщатах, або на підшипниках)?" На що батько з сумом відповів, що вийшло розпорядження прибрати їх з вулиць і міліція всіх відправила поїздом в невідомому напрямку! Так з мого міста зникли справжні воїни, які ціною свого здоров"я визволяли території і людей від німецьких загарбників у Другій Світовій війні!!! Хоч я був дитиною, але вже тоді зрозумів, що так зване радянське керівництво те таке вже і святе, як це розповідали по радіо з пафосом і що міліція призначена захищати той режим, а не людей!!! Тож, будьмо достойними громадянами України і шануймо наших ЗАХИСНИКІВ, БО МИ, МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ, ЇМ ЗОБОВ"ЯЗАНІ ДО ГРОБОВОЇ ДОШКИ!!! СЛАВА ВОЇНАМ-ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ!!! ПАМ"ЯТАЙМО ПОР НИХ І В ЗДОРАВІЇ, І В ХВОРОБІ!!!

Багато коментарі про те що про наших військових також влада не дбає. Але ми люди і є Україна, тому багато залежить від нас. Тиск на владу, вимагати належного ставлення до військових, українцям допомагати всім чим можемо військовим і тоді буде діло. А не так, тільки чекати що хтось щось зробить! Дякую за Вашу працю ❤️ Цікаво дивитися!

Вже не перше відео на цю тему, що я бачу, але кожен раз безмежно тяжко, сумно і страшно

Яке болюче життя мали пореможці для чого такі жертви якщо нічого не змінилося на краще а ще й погіршало для всіх без винятку. ні роботи ні зарплати люди тікають з країни щоб десь вижити Нещасним нашим захисникам урізають зарплати не надають обіцяні земельні наділи ( 2 гектари 10 і 15 соток) в безоплатну аренду для ведення підсобного господарства і власного будівництва воїні з пораненнями не можуть добитись отримання інвалідності їх принижують водії за базкоштовний проїзд пільги на комуналку на рівні соціальних норм а не на весь обсяг споживання ніякої дієвої підтримки від держави не те що слуги народу живуть розкошують паразитують не захищають державу а паразитують на тілі народу

Я теж пам'ятаю, мені було 4 рочки, як чоловіки їздили на дощечках а замість коліс були підшипники, і відштовхувплись дерев'яними будівельними мастерками...це ьуло в Стрию.. ЖАХ.

Про героїв війни завжди повинні пам’ятати! Я пам’ятаю як я з класом пішли до одного дідуся і бабусі ветеранів, хоча я жила з таким же героєм - своїм дідусем. Я досі пам’ятаю як діду було образливо, що про героїв пам’ятаю вибірково і є ті хто зробили явно більше, але їх ніхто і не згадує.

Я це пам,ятаю навіть коли вчився в школі на початку 80-х. Інвалідів на дошках з підшипниками,безруких , було дуже багато на місцевому ринку.Вони матюкались,ригали і завжди були п.яні,тому відношення до них у мене як у школяра було дуже негативне.Але нам не пояснювали хто ці люди і чого вони так живуть.

Хай живе український KZfaq Продовжуйте свою працю по його розвитку, хай щастить💛💙🇺🇦

Дуже боляче дивитися це відео 😪 Я виросла в советской пропаганді і навіть не усвідомлювала масштаб цинізму та брехні про справжню ситуацію з ветеранами Другої світової війни 🙄😪 Дякую вам за роботу ❤

Сталін три чверті століття тому?! Може треба кричати про те, що зараз, при Зеленському, більшість (згідно опитування 68%) поранених фронтовиків лікуються за власний кошт?! Що псевдолікарі ВЛК заробляють мільйони, вимагаючи гроші у ветеранів за підтвердження очевидних фактів того, що кінцівки у них самі не виростять?! Про мільйонерів голів ТЦК всі говорять, а про цих зрадників клятви у халатах всі мовчать чомусь

Чудова робота. Прекрасна подача.Дякуємо❤❤❤❤

Дуже дякую за роботу. Відкриваєте очі любителям совка, а я ще більше переконуюсь в тому, що треба ненавидіти цю недострану. Але хотіла б зробити зауваження. ВООЗ затвердив гуманні назви для людей з каліцтвами, тому НЕ КАЛІКА, а ЛЮДИНА З ІНВАЛІДНІСТЮ. Зверніть будь ласка на це увагу.

Ось фото з пілотом , Волошин , мене переслідувало дуже довго . Тепер я знаю хто це був . Велике дякую

Хай квітне та розвивається україномовний контент! Як завжди інформативно та цікаво.

мій дідусь з під Орла був...прийшов на культу,а друзями його без ніг...і коли наступали"свята" він мав оковитою і плавав...ми його онуки заспокоювати,обіймати....він на мить посміхався,а в очах стояли сльози....це з часом,коли подорослішав,коли почав про це читати я зрозумів,чому він цьомкав нас у лоба та просив триматися....він знав істинну ціну том режиму!....і зараз,я прошу бога про одне....щоб усі хто приймав участь в знищені україни отримали таку ж подяку від влади....щоб їх рідні роками шукали шматочки своїх рідних...вони не пам'ятають що зробила влада з курсом!....то хай як скажену пси здохнуть! СЛАВА ЗСУ!СЛАВА НАЦІЇ!...і вперед до перемоги! дякую за спогади....біль ще досі катує душу.....

Це одне з найтяжчих відео яке я бачила за останній час.

Матеріал справді дуже цікавий! А його створення це титанічна праця! Дякую авторам.

Дуже змістовна і цікава розповідь. Після репортажу є над чим замислитись, особливо росіянам.

Бабуся колись розповідала, що після війни було багато калік. Вони повзали на дощечках і цокотіли схожими на товкачки паличками, по дорозі, а потім- зникли. Я тоді здивувалась, як вони зникли? Куди? А вона лише плечима знизала

Мого дядька йосифа івановича тітка сховала від такого добра як полікуватися в шпиталі вже скрізь ширились чутки прл зникнення каліків і він проживав жома на деревяному візочку пожив до 1968 рлку і.розказував багато про .війну.

Дякую за Вашу працю.

мій батько інвалід ВВВ завжди казав ,що тільки тому що був в родині його не забрали

Це дуже болюча правда.Я пам.ятаю,як мені було 5-6років і біля нас ,дітей часто пролітав на великій швидкості чоловік,який пересувався на дощечці,відштовхуючись руками.У нього були дуже сильні руки.І я дитиною його трохи боялася Зараз мені соромно.Це був мужній чоловік.Думаю,що йому було років 45-50.

Острів Валаам, це документальний фільм, який зняли російські журналісти, певно років 6 назад. Його дуже важко було знайти. Я була в шоці! Розповідала всім кому могла! І до речі, починала розповідь як автор відео! Теж нерозуміла що не так з ветеранами? Чому в селі бабусі було стільки вбитих і біля 10 живих ветеранів, і всього 1 без ноги і 1 без руки. Де ж були всі інші?

отец после войны мальчишкой был, рассказывал, как из Минска внезапно исчезли инвалиды, вот они были - и вот их не стало

Пам'ятаю, як на уроці зарубіжної літератури ми проходили твір "Подорожній, як прийдеш у Спа..." про німецького вояку, який вбачав красу у руїнах рідного міста та свято вірив у перемогу, доки не побачив у відображенні лампочки, що він без рук та без ніг. Учителька тоді назвала його "самоваром", і мені стало дуже огидно на душі, і в голові ніби склався пазл, чому у нас ніколи й ніде не було видно ветеранів з інвалідністю...

Так, я теж чула про те, як раптово зникли інваліди, що просили милостиню, але ніхто не знав, куди їх поділи. Жахливе для мене відкриття. Знаю, лише, що сусідом у моєї бабусі в селі був безрукий сусід, а в кінці вулиці безногий побратим мого діда, що сам вернувся в 43му сліпий. Але їм пощастило з турботливими дружинами. До речі самотніх жінок було дуже багато. Після війни сліпий дід з бабусею в селі будували самостійно хату. Дядю бабуся народила в лісі. Бо за деревом для хати поїхали, тоді, коли колгосп дав підводу. Корову, що мала високі надої анексували спочатку в колгосп, а потім у двір голови колгоспу. І те, що вона там здохла від туги за своїми господарями нікого не хвилювало.

Дякую! Треба ще розповісти про суцільний алкоголізм, який спіткав СРСР...щоб наше покоління зробило висновок

адепти руського міру хай ідуть лісом! дякую за цікаве та правдиве відео! слава Україні.

Дякую команді та ведучому «The ДОКУМЕНТАЛІСТ» за якісний контент, за дуже цікаву та пізнавальну розповідь! Слава Україні! 💙💛🔱🛡🦾✌ Смерть ворогам!⚔☠

Бажаю долю "самовара" кожному хто ностальгує за СССР!

Дякую Вам, СЛАВА НАШИМ ЗАХИСНИКАМ ГЕРОЯМ УКРАЇНИ, СЛАВА ЗСУ, СЛАВА НАЦІЇ 💞💋❣️💖🌺☘️🔱🌍🇺🇦🙏🌻🍀💙💛✨️🖤❤️🌹🍒🌾💐

В нашей школе с.Заветное Ставропольский край работал директором школы инвалид ВОВ у него не было ноги ходил на аостылях, и работал, еще ему приходилось подниматься по ступеням , чтоб зайти в школу, мы его любили Синоренко Н. Н. Очень хорошо преподавал историю , его на уроках заслушаешься, очень добрым был. Вечная ему память. Так что инвалиды тоже разные, кто то продвигался как мог по жизни, а ктото спивался и пьяный валялся. Все люди разные , не надо судить , тем более это были послевоенные годы, была нищета, а как сейчас относятся к украинским инвалидам? Они просят помощ в соц, сетях , им собирают денег по всему миру, и протезы им делают с осповно за грарицей бесплатно. Всем мира.

Мабуть це залежатиме і від нас самих,бо якщо як і зараз закриваємо очі на несправедливість, то що чекати, треба пам'ятати і мертвих захисників і живих, вони втратили своє здоров'я і можливості жити нормальним життям ради нас всіх то незалтшмо їх❤❤❤

Дуже жорстка правда. І зараз інвалідам дуже тяжко. Поки живі батьки--вони не покинуть скалічену дитину. Час іде, а потім? Потрібні програми підтримки для інвалідів на все їхнє життя, від уряду.

Дякую за якісно пророблену роботу. В голові не вкладаються всі ці жахіття((( Дякую за правду

Головне, щоб зараз наш продажний, корумпований, уряд не повторив цей же сценарій. Бо, поки що прості українці скидаються на протезування, в той час, як "верхівка" і приближені купують вілли за кордоном. Вивозять все, що можна. Відкупляються накраденими в українців грошима від покарання, і спокійно живут

Моїм предкам пощастило, що їх не усунули з-перед очі. Дідусь-фронтовик прийшов з війни без ока, а цивільна бабуся втратила руку, коли в будинок влучив снаряд: вона не лише виростила дітей-близьнюків - тата і дядька, а й дуже чудово поралася по господарству: у них були і свинки, і кізки, і всяке птаство, і кролі, і пасіка, і дуже великі городи. Бабуся не лише готувала для сім'ї та тварин, сапала, діставала воду з глибокої криниці, а й шила однією рукою весільні сукні. При цьому викладала у школі українську мову - звісно, перевіряла зошити. Протез у неї був - важкий, не могла носити.