Завод заснований 1823 році польським поміщиком Пшебельським. На початку 1880 років завод перейшов до «рук» А. Петерсу, а з 1913 року належав И. Рихтеру, який повністю механізував виробництво посуду. В роки революції завод націоналізували та став називатися «Мархлевський завод» так ,як з 1925 року селище Довбиш перейменували в м. Мархлевськ. А з 18 лютого 1922 року був націоналізований Радянською владою.
Обладнання заводу 1925р.:паровий котел в. Линкина, парова машина, невелике горно, одна мішалка, 5 дерев’яних кульових мельниць, 24 ножних станки для формування посуди.
На початку 1930-х років заводу дали нове ім’я в честь польського революціонера Фелікса Кона. В період розквіту Польського національного району на заводі відбулася повна реконструкція.
Обладнання заводу на 1935-1940 р.р. Побудовано 2 круглих горни, побудовано живописний, пакувальний, ремонтно-механічний цехи, авто гараж. Формувальні станки перевели на механічний привід.
Реконструкція 1952 р. Проведено реконструкцію про міжповерхових перекриттів з дерев’яних на бетонні, добудовано другі поверхи на живописному цеху. В формовочному цеху замінено ручні на півавтоматичні з конвеєрними сушилами. Побудовано МЗЦ, муфельний цех з заміною П-образної муфельної печі на конвеєрні печі, котельня ремонтно-будівельного цеху, четвертий горн, медпункт.
Велике значення завод мав в селищі, адже біля нього розбудовувалась соціальна інфраструктура - побудовано дитячий садок, житлові будинки працівникам заводу, будинок культури.
В 1972 році з метою збільшення випуску продукції побудований ЦМЛ з двома механізованими лініями для обпалювання фарфору. Освоєно новий метод обробки виробів кобальтом - шляхом занурення, який став візитівкою Довбиського фарфору.
В 90-х роках завод набув максимального розквіту, який випускав багато різноманітного посуду (сервізи, кружки, бокали та окремі речі господарського призначення). На заводі працювало близько 1500 людей, який був основним працедавцем в селищі. При заводі функціонували різні художні та творчі колективи, спортивні команди та гуртки. Завод - жив і жило селище.
Практично кожен 2 житель селища Довбиш був дотичний до виробництва фарфору. Так і мій батько Колесник Сергій віддав більше 25 років свого життя улюбленій справі. Свою діяльність розпочав з майстра до головного енергетика заводу. Так і я - його син, свою трудову діяльність розпочав саме на цьому підприємстві. Цим відеокліпом, я хотів нагадати про те, що селище може зникнути в своїй автентичності до промислового селища, якщо зупинуться печі на заводі. Як приклад «господарювання» фаянсовий завод в смт. Кам’яний Брід, склозаводи смт. Биківка та смт. Романів.