Твори Панаса Мирного на моєму каналі.
• Панас Мирний (1849-1920).
Читає Лілія Мироненко.
Первісна назва оповідання "Дурниця" - "От тобі й поцілунок". Це сатира на твердолобу машину самодержавства, царську автократію, на ліберально-поміркованих інтелігентів, котрі зображують лояльність до будь-чого, що пропонує влада, боячись втратити своій звичний спосіб життя, свій спокій. "Ні, що не кажи, а, мабуть, стражничиха правду казала, що всі станові, урядники, стражники на те й призначені, щоб людські думки вивідувати... І кепсько ж вони з оцим ділом справляються! Скілько-то люду через їх вивідування пішло на казенні хліби, а дехто попхався аж туди, де Макар телят пасе!...Поки ото клопочуся надворі, то ще й нічого, - а як тілько вернуся в хату - знову мене думки обляжуть! Одна в голові колом стримить; друга - у душу холодом віє; третя, неначе гадина та, у саме серце упнеться, - ссе його, щипає... Нема мені спокою, не вдію з думками нічого! Розпустилися так, що не приберу способу, як їх докупи позбирати та над ними гору взяти. Гуляють собі по волі, неначе той вітер по степу. І подумав я: от що воно значить - дати волю! Недаром приятель мій - пан становий - так ненавидить її. "Нема, - каже, - гіршого лиха над неї на всім світі. Вона всю душу так вимотає, що чоловік робиться ні на що здатний. Вона, - доводить, - все одно, що дикий кінь... як не об'їздиш його та не загнуздаєш добре, то не поїдеш; та й то ще на короткій вожжині треба держати дужою рукою... Отоді уже й добре буде. А як тілько попустиш, то добра не жди!"