Значит во время войны 41-45 гг Украина не воевала,а сидела под плетенем около хаты и наблюдала по ютубу на военные действия за околицей.А за что же на аллее славы за кремлевской стеной рядом с могилой неизвестного солдата установили мемориальную плиту ,где вычертано название Украинской столицы "КИЕВ",город герой.И юродивенький самолично,ей Богу,сама видела торжественно возлагал алую розу.История в россии сошла с ума и перемешала времена,людей и события в нечленораздельное мычание

Во время ВОВ был 1-й Украинский фронт, 2- й Украинский фронт, а теперь нет Украины и украинцев?

Запретят такие культовые фильмы как "Они сражались за родину", из за повара Петро Лисиченко и многие другие, где есть вклад Украины в общую победу над фашизмом, работы им теперь предстоит не паханый край по искажению истории.

А разве события прошлого разрешают совершать преступления в настоящем? Разве есть причины уничтожать людей сегодня, потому, что войны были всегда? В чем логика?

Нові вірші із Криму... (Героїчному Українському Народу і Героїчним Українським Воїнам присвячується…) Я серцем зараз з тими, хто в поході!.. Я серцем зараз з тими, хто в бою!.. І хоч я в - Українському Криму - знаходжусь, Я не - чекаю - Україну тут свою!.. Я - не чекаю, ні! - веду! - Її - рядками, Поезій Світлом вказую їй шлях… По кримській по землі ходжу Її кроками, Диханням дихаю Її в своїх віршах!.. Я кличу в них - Її! - Веду Її, підбиту, Але незламану, незламану! - ані на крихть! - Ані - на крихточку! - Душі Свободного Всесвіту Рабам «сво-збродним» не під силу підкорить!.. І я усім натхненням Творчої Свободи з вами - Із тими, хто вдень і вночі - «на Ви!», «на Ви!»… Із вами серцем я, мої Незламні, Несхитним словом! - із незламними-навік!.. Ні, це здається тільки вам, мої рідненькі, Що я - десь там, у «стіловИх» військах»… Десь там, у «мрієтворних силах» Неньки… Що я - не вершник, я - вірштант! - у цім «рос-Пеклі»… І що послань моїх «майбутнії» лелеки В’ють свої гнізда - не в покинутих містах!.. Ні! - це здається вам!.. Я був поетом-братом! - Із тими був, хто боронили «Коксохім», Хто «Азовсталь» тримали - самостратно!.. На Салтівці, коли Її розстрілювали «Градами», На тім жах-цвинтарі Ізюму - з безпорадними, - Я був, я був - із мирними і ратними!.. І творчість ця моя - суцільний Драмтеатр… І україномовний «твір», и русские «стихи»!.. І зараз! - там я!... я ходжу і плачу… По вулицях Авдіївки, яких давно нема… В примарнім місті я - вкрай-безпримарно плачу, Я - на зло ворогу - к вам - животвірно - «плачу»! - Живопишу - вкрай-відчайдушно! - вам на Вдачу Я твір за твором! Й вірю, й вірю: не дарма!.. Я не чекаю Перемогу: «Ось, невдовзі!»… Запас благих надій давно, давно! - ізжив… Вам лиш здається від початку й досі, Що за столом «застиг»! - Ні, з вами, Доленосні! Я з вами! - на крутій тяжкій дорозі… Свічу вам шлях, надгероїчні хлопці, Надгероїчнії дівчата! - У знемозі Тягну віз з вами я на зустріч Перемозі, Із всіх поетних, із остатньо-мрійних я - із «жил»!.. (25-26 квітня 2024 року, фінальна авторська редакція - 27 квітня) Автор: Федір Федоров, кримський поет Щоб уникнути непорозумінь, хочу звернути увагу, що слова та словесні конструкції «сво-збродний», «рос-Пекло», самостратно, крихть, мрієтворний, вірштант, надгероїчний, стілові (по аналогії - з «тилові»), жах-цвинтар, животвірно, безпримарно, остатньо-мрійний - це авторські оказіоналізми. Вираз «на Ви!», «іду на Ви!» належить київському князю Святославу - ім він попереджував ворогів, що йде на них з війною… Сьогодні представляю вашій увазі зовсім новий вірш, над якими я працював доволі довго… Я вважаю, що це, безумовно, одне з найважливіших моїх поетичних звернень до мого народу, до вас, дорогі співвітчизники!..Ідея цього твору народилася у мене декілька днів тому, після перегляду фільму-репортажу прекрасної, дуже сміливої журналістки Андріани Кучер із зруйнованої Авдіївки… Я звичайно розумів, що від Авдіївки майже нічого не залишилось, але коли ти бачиш ці зруйновані будинки, а, головне, людей зі зруйнованими долями, які ховаються по підвалах, які сприймаюсь смерть вже просто як буденість, коли бачиш ці жахливі авіаудари, у душі - зовсім інші почуття, ніж коли просто сприймаєш «зруйновану Авдіївку» як жахливий, але більш-менш абстрактний, сухий факт… Ці жахливі картини Авдіївки ніколи не можна забути… І думаю, що в моїх подальших прикрих віршах на тему війни вони так чи інакше будуть знов і знов виникати… Україна обов’язково переможе і «віддячить» ворогу за цей суцільних Жах, в який перетворили орківські танки наші міста!.. Я у цьому ні краплі не сумніваюсь!.. Сподіваюсь, що і мої вірші теж, хоча б морально, допомагають і будуть допомагати на цьому шляху!.. Огромное Вам спасибо, Игорь Александрови, за вашу неустанную, глубоко неравнодушную, высокопрофессиональную, ярчайшую, полезнейшую, важнейшую работу во благо Украины!..

Именно так❤❤❤❤

Меня давно уже не удивляет то, что говорит и обещает путин, меня ужасает то, что этому просроченному президенту РФ, многие до сих пор продолжают верить... ЖЕСТЬ

Миссия невыполнима. Племя изгоев. Хф. Он её знает! Знает и доверяет! 😂😂😂

Зачем огядуешься, писать детям❤❤😂🎉🎉😢😢😮😮😅

в речах сталина после окончания вов он в основном славил только "русских". в газетных статьях в годы вов Илья Эренбург в основном писал о "русских"...