В моєму галицькому містечку сусідом моїх родичів був Леонід ( на вулиці його звали Льоня ) , родом з Східної України і якого після війни , десь в кінці 40-х років, направили в Галичину працювати бухгалтером Він та його дружина приятелювали з нашою родиною і часом , після декількох чарок на свята , він часом заплакав та розказував , що мати зарізала його наймолодшу сестричку , якій було 5 років , зварила її та годувала решту родини щоб не померти з голоду , але все одно всі померли , а Леоніда , якому було 12 років , забрали в інтернат ....Це було ще в 70-х роках совітської диявольської влади , тоді про Голодомор не всі знали , а хто знав , той мовчав і мої родичі думали , що може Леонід видумує такі страхіття .....Вічная Пам'ять невинно убієнним !

Моя прабабця народилась 1939 року,тому застала останню хвилю голоду.На заході України голод відчувався трохи менше ніж на півдні чи сході але таки не оминув.Бабуся розповідала,що вдома їм доводилося їсти пляцки з перетертої лободи та залишків борошна,трохи рятував ліс в якому можна було назбирати і насушити грибів.Від лободи та інших непридатних для харчування рослин у бабці почало пухнути тіло,тому батьки вирішили віддати її в найми завдяки чому вона і вижила.Там вона провела багато років дитинства,а її тато захворівши від переохолодження на війні помер через пару років після повернення з війни додому...Інші мої прадід і прабабуся були вивезені в Сибір.З мізерною кількістю речей,яку дозволили взяти в дорогу(бабусі вдалося взяти тільки теплий одяг і сухарі) її разом з іншими людьми вивезли потягом для перевезення худоби.Їхали вони близько місяця часу.По бабусиних розповідях багато людей померло в цих вагонах так і не доїхавши до Сибіру(люди позамерзали від холоду),а ті хто доїхали і вижили,роками були змушені важко працювати на лісопильнях та спати в холодних бараках...Причин ненавидіти росію і все що з нею пов'язано занадто багато.Вічна пам'ять всім,хто загинув під час Геноциду українського народу🕯

Я дізнався про трагедію Голодомору тут, в Італії, вивчаючи історію колишнього Радянського Союзу. Я люблю український народ, мені дуже шкода, що його історія сповнена трагедій. Моя любов до вашого народу спонукає мене вивчати вашу мову. 🥰🇺🇦

Мені важко дати коментар через емоції, що переповнюють через усвідомлення Голодомору та його наслідків. Хочеться, щоб всі українці про це пам'ятати та ніколи не забували. Бути українцем - це ще й відчувати той важкий шлях, який пройшов наш народ тоді та проходить зараз. Дякую, за такий гарний матеріал. Дякую, за те що були присутні розповіді родичів українців, що пройшли через Голодомор та погляди дослідників. Чекатиму на новий контент.

Мою прабабцю Ліду і її сестру, яка жила в Слов’янському районі Слобожанщини, в дитинстві під час Голоду 1946/47 років батько хотів отруїти миш’яком. Жінки не було вдома, він зварив дефіцитну картоплю і насипав отрути. Голодні дівчата почали жадно їсти картоплю. Коли матір повернулася і побачила рештки картоплі і напівживих дівчат одразу все зрозуміла, в паніці побила чоловіка і вигнала з дому. Дівчат повезли у місто Слов’янськ і на щастя врятували, але у прабабці назавжди залишилися проблеми з шлунком і дуже низький імунітет. Вона після того прожила довге важке життя, і в останні роки померла від раку. Якби матір повернулася пізніше - мене б не було в живих. Жахливі часи. Жорстокий «комуністичний рай». Ніколи не забуду і не пробачу! Вічна пам’ять всім замореним голодом і ненародженим!

Моя бабуся з села Воздвижівка ,це Гуляйпільський район Зарорізької області. Теж розказувала як забрали НКВД усю їжу і навіть мисочку квасолі заховану у піч😢 Казала що їли ховрахів ,горобців, калачики(це трава така). Викопували мерзлі буряки і до кінця життя вона не їла буряки більше і не клала їх нікуди. Сім'я вижила не вся. А решта сім'ї вижила тільки тому, що брат бабушки приходив і кидався їсти помиї які викидали нквдовці, один з них зжалівся і дозволив приходити з бідончиком по помиї. Все життя бабуся не давала встати зі столу поки все не з'їм. І сама бабуся завжди доїдала усе і якщо залишався навіть маленький шматочок хліба ,то доїдала його з чаєм або молоком. На горищі завжди були ящики з сіллю, сірниками і керасін. І тепер я розумію приказку бабусі, що всіляки неприємності в житті то все чепуха - аби не було війни та голоду😪Ще в літку 2022 року мене накрив таких страх що в зимку все розбомблять і буде голод, що стільки увсякого наконсервувала, насушила в сушарці і закупила круп і безліч іншого що і на цю зиму вистачить.

Для того , щоб жах голодної смерті не повторився на території світової житниці, потрібно до сучасників доносити причини цього злочину проти людяності і головне, назвати ідеологів і організаторів, оприлюднити їхню автобіографію. Щоб люди знали прізвища тих, хто довів мільйони українців до голодної смерті, мук і страждань. Вічна пам’ять невинноубієнним!

Моя бабця була 1898 року народження.Проживала на Дніпропетровщині,мала чоловіка Семена та трьох діточок,2 хлопчики та донька,Марія.Моя тітка.Перед Голодомором родина була розкулачена,бо була не багатою,але справною.Баба казала -було усе,навіть воли.Робили самі з чоловіком і тільки на збір врожаю кликали людей.Спочатку забрали чоловіка,згинув десь на будівництві Дніпрогесу,баба залишилася одна з трьома малими.Я мало її розпитувала,бо вважала за маєчню,якщо вона починала щось казати,як виймали комуняку їжу навіть із печі та штиками зривали стріху,шукаючи,що б забрати.Бо у селі під стріхою тримали насіння на весну,на посів.Кукурузку підв'язували,у горщиках тримали,ховали від мишей. У місті було поситніше,але селяни не мали паспортів,вони не мали права покидати село.Це ще більше посилило голод.Баба втікла в місто,як -не відомо.Хлопчики зникли-при яких умовах не знаю.Марійка якось вижила.У Дніпрі баба віддала доньку до інтернату,а сама пішлв працювати десьприбиральницею,бо була неграмотна.Потім стала працювати у вдового єврея з двома дітьми,забрала до себе Марію.А потім народилася моя мама.Жили добре,до війни. Але це вже інша історія. Наша родина була і залишається глубоко травмована,бо баба була дуже доброю,працьовитою,порядною жінкою,але дуже твердоюНенавиділа,комуняк,завжди тримала ся церкви,мене на ніч завжди хрестила.Ніколи не отримувала пенсіі,заробляла на базарі,різала та продавала птицю.Боже,як було мені стидно за це.Моя мати та тітка вийшли гарними,працьовитими жінками.Марія була медсестрою понад 50 років,моя мама працювала на заводі.Усі підробляли на базарі з птицею.Я теж можу зарізати та перфектно обробити да розділити курку. Теж маю глибоку невову травму і думаю,що передалось і моїм дітям.Дуже болісно за великі зроблені помилки.Бо найважливіше є родина,а нас у школі виховували у 70-80 роках,що головне сусппільство і що ти для нього маєш зробити. Зараз я б віддала частину життя,щоб побачити своїх рідних,які пішли та розмовляти,розмовляти,розмовляти і сказати,як я їх люблю та розумію тепер,у мої майже 60 років.Але нажаль це неможливо. Тому потрібно пам'ятати,що наробили комуняки та росіянці-вороги з нами,та ще і нове горе закрутили.Але Україна -ценазавжди,подобається це комусь чи ні.Ми є народ ще з часів Трипілля,це за віком старіше за Єгипет. Скоріше б тільки мирне небо Україні! Дякую за працю і за правду

Біда нам , українцям , з таким сусідом . Кожної сім'ї , кожної родини торкнулося страшне горе.....😢😢

Моя бабуся мені розповідала, як вона виживала в голодомор. Їли траву в літку, а в осені їли корінці, викопували та їли... Військові ходили та перекопували навіть землю, так шукали щоб в землі нічого не заховали... Забирали все, зерно, худобу, врожай. Мого прадідуся вбили, бо він посмів захищати своє майно...😢 Прабабуся просила залишити хоч корову, бо мала дитину, але військові все забрали... Багато людей повбивали... Багато людей померло від голоду... Деякі, щоб вижити їли мерців... А деякі їли людей, бабусині сусіди хотіли її спіймати та з'їсти. Моя прабабуся ховала її в домі та зачиняла її. Моя бабуся вижила дякуючи лише тому, що прабабуся заховала в землі мішок зерна, вона відкопувала його у ночі та брала лише по 100 грамів, щоб дитина не померла.😢😢😢 Це просто жах... 😢😢😢

Так, це все правда, про ці жахіття розповідали мої рідні, тато й мама мене навчали у полі яку траву можно їсти, й це, до речі, було вже у 80-ті роки! Батько люто ненавидів буряк, бо це в його дитинстві була основна їжа. Мамо його померла у 1946 році від голоду, він мені розповідав як малим виливав ховрашків з нір, як його бив нагайкою голова колгоспу спіймавши у полі за збиранням колосків. Ще й батько йому був вдячний за те, що його, 9-річного не відправив до тюрми! Це все було на Донбасі, у тогочасному Авдіївському районі. Родина матері також зазнала переслідувань у Ставропіллі, але там голова пожалів мою бабцю та таємно уночі наказав тікати їй з малими дітьми, бо був донос на бабцю за те, що назбирала у полі колосків. Мама ще розповідала як вона малою танцювала за їжу і якась дружина партійного функціонера з міста умовляла бабусю віддати їй мою мати- все одно помре. Мої батьки вижили, але пам'ять про ці страшні дії імперців- інтернаціоналістів я передам своїм онукам. Для мене усі росіяни- людожери!!!

От висновки треба робити,хто говорить московською: ті ,яких туди завезли на місце вбитих,а вони волають,що родной язик...

Ми українці, ми є нащадками тих, хто вижив в часи голодоморів, війн, репресій, розкуркулювань. Вічна пам'ять всім нашим пращурам. Треба знати і пам'ятати свою історію. Слава Україні!

😢😭який розпач і біль за таке минуле. Моя бабуся таке саме розповідала ( вона із Черкаської області) її мама вижила під час голодомору, тому я маю бабусю , а їй 85 років . Як вона багато їсть хліба… як ніжно і тепло до нього ставиться… попри голод ті люди, що вижили- народили нас , як це цінно і унікально, адже їх могло б не бути😢

Моя мама пережила голод, вони з братом ледь вижили, їли суслів та бур'яни, були пухлимиі з великими животами. Все своє життя вона робила запаси їжи, робила закрутки. Головне було накормили всіх, хто зайшов до хати. Мене вчила думати та поменьше висловлюватись.

Я зі Східної України, у нас не розповідали про пережиті роки голодомору, а більшість моїх близьких вважають голодомор перебільшенням і простим голодом, я й сам вважав його катастрофічними організаційними провалами уряду. Після перегляду частини про замовчування цієї трагедії і по суті газлайтинг мене переповнює лють. Мої співчуття всім, чиї родини зазнали це горе, наскільки б ці співчуття не були малозначними. Сподіваюсь, що коли-небудь всі будуть дивитись на Совок так, як зараз люди дивляться на диктатуру Пол Пота, що ми відкинемо нав'язані нам політичну інфантильність і відсутність емпатії.

Моя бабуся 36 р.н. пережила окупацію і після воєнний голод. Розказувала історії, які розказувала її мама про розкуркулення її батьків, голодомор. Жахливі речі. І це багата Харківщина...

Дякуємо всім, хто пам'ятає, хто згадує, та хто не мовчить!...

Моя прабабуся втратила 3х дітей, що вмерли від голоду, це був голодомор 46-47х років. Про 32-33 прабабуся нічого не розповідала, вона була мовчазна. Бабуся розповідала про 46-47, вона була дитиною, їли лободу, траву, все що змогли знайти, бабуся іноді крала в полі трохи кукурудзи, раз ледве не попалася солдатові, що охороняв поле. Бабуся завжди важко переживала, якщо ми малими не хотіли їсти, доя неї це завжди була паніка аж до відчаю

Ви робите дуже важливу справу, пане Ярино, розповідаючи на вісь світ такі сумні сторонки історії України, як Голодомор. Дуже дякую вам за таку потужну роботу і за те що показуєте що Голодомор це історія боротьби українського народу за свою незалежність, історія незламних воїнів, не нації-жертви. Сама я не з України і нажаль тільки через повномасштабне вторгнення почала цікавитись Україною і її народом і полюбила вас усім своїм серцем❤ і для мене теж це свого роду терапія, бо сама я жінка з росії, країни яка на вас напала і прагне вас знищити. В мене немає надії, що моя рідна країна колись позбавиться своєї імперськості, чи що росіяни колись все зрозуміють нарешті, та і після всього що вони зробили, мені байдуже. Але я впевнена, що у України все попереду і це дає надію що добро переможе остаточно зло

Знаю про смерть мого прадідуся по лінії маминого батька. Згадую страшні перекази моєї покійної бабусі Оленки про цю пору: вмирали сім'ями, їли людей, стерегли ДІТОК, щоб НІХТО не напав і не з'їв. Прадідусь по лінії мами був розкуркулений і направлений з самими меншими дітьми в Крим. Лише згодом сім'я воз'єдналася. А моя мама розповідає, що вижила їх сім'я завдяки корові: молочко міняла на крупи. А працювали в колгоспах дуже тяжко.

Дякую за таке соціально важливе відео. Про Голодомор як спосіб совєтської влади винищити та підкорити українців треба говорити постійно, в Україні та за кордоном, особливо тепер, коли росія фактично повторює звірства совєтської влади (оце і криється за їхніми лозунгами "можем павтаріть!"). Про Голодомор необхідно кричати на весь світ, щоб ті країни, які не чули нас 100 років тому, нарешті почули.

Українці всіх країн світу - єднаймося ❤️! Українці в Україні - особливо єднаймося ❤️! Холодний Яр! Софія Київська! Запорізька Січ! Допоможіть возродити Дух України!

ДЯКУЮ,повинні знати,пам'ятати,згадувати...жах,жах через,що люди пройшли?! низький уклін всим хто вижив і народив майбутнє,хай з миром покояться всі хто пройшов пекло на рідній землі❤❤❤

Хочеться,щоб це відео побачила якомога більша кількість людей.Дякую за це інформативне відео.Маємо пам'ятати🕯

У моїй родині у прадіда з 10 дітей в живих зостався тільки мій прадід. Всі його брати та сестри померли з голоду під час гордомору. Дякую за таку болючу, але таку важливу тему.

❤ВІТАЮ! ЩИРА ПОДЯКА ЗА ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ, ЯКІ ПОВИННІ ЗНАТИ УКРАЇНЦІ.

Thank you Yaryna for such an incredible documentary about Holodomor, the true is always win no matter what , Slava Ukraini !

Коментар на підтримку каналу 👍. Щира подяка за пророблену працю❤. Вічна пам'ять усім, хто загинув такою важкою смертю🌾🕯️

Моїм родичам з Миколаївської області під час Голодомору прийшлося покинути все майно, бо, як розказувала бабушка «заходили люди в формі, бачили горстку квасолі, кидали собі в мішок і уходили». Якщо хтось опирався, сильно били, калічили. Тому вони родиною, пішки йшли днями під москву, в невідоме. Бо там їжу не забирали. Вічна памʼять загиблим.

Моя сімʼя з Миколаївщини віддала все сама. 6 братів зібралися, в них був кінний завод, і вирішили все віддати. Крім одного коня, якого один з братів сильно любив, лошам його звідкись привіз, дуже породистий був. І того прийшли забирати. Він віддав. А коли побачив у вікно як комуністи почали того коня бити - не витримав, схопив рушницю, вискочив і застрелив одного. Тієї ж ночі забрали 😢

Дякую за працю, ми зобов'язані пам'ятати про Голодомор, передавати своїм нащадкам та робити все, щоб це більше ніколи, НІКОЛИ не повторилося

Нажаль російська репресивна машина сторіччами навчена як зомбувати людей та своєю пропагандою затьмарювати мізки людей. Україна була "незалежна" 30 років, але ментально не відокремилась від росіі! Навіть сьогодні є такі украінці які ненавидять Україну та украінську мову - певно це нащадки тих росіян що завезли до України за часів сталіна.. Але росіяни майстерно вміють задурити людям голови.. Я якось ще до війни дивилася інтерв'ю однієї російськоі журналістки, та вона казала що в навчальних закладах іх вчать пропаганді! Тобто там цілі інститути пропаганди! Саме тому через те що в Україні такого немає то Україна завжди програє в інформаційній війні! Дякуємо Вам за Вашу працю!💙💛

Дякую всім причетним до випуску цього відео! Сил, наснаги і можливостей надалі висвітлювати такі важливі події!❤

мені бабуся розповідала,що з 11 дітей залишилось 4.в 47 році мусила піти до пту де годували і давали житло.а хотіла вивчитись на вчителя.стала зоотехніком.ходили на навчання за 30км пішки.в торбі мали лише запечений кормовий бурячок.а прабабуся тікала боса в зиму від розкуркулення десь на далекий схід.з родини вижила одна.сусідка завжди плакала і кликала нас з братом на картоплю в мундирі,бо мій брат був схожий на її брата,який помер в голодомор.

Із великої родини моєї бабусі вижили тільки двоє дітей, вона і її сестра. Цю історію мені розказувала мама. На Вінничині. Не можна про таке забувати. Дякую за вашу не байдужість.

Дякую вам, дуже вдячна вам за цей випуск, про голодомор мені розповідала моя бабуся, найдобріша жінка яка була в моєму житті, дякую Богові за неї

дякую за Вашу роботу! на жаль без сліз неможливо дивитися такі відео. Україна переможе!

Чарівна пані Ярина ! Милуюся .любуюся .Щира подяка за гірку і важку правду!Кайтеся ,москвороті,кайтеся...Нема вам прощення....

Тема болюча та важлива. Тим більше ми зараз бачимо, що методи цієї потворної імперії, на правої не змінюються. Вони й зараз хотіли б зробити у нас те саме. Влаштувати штучний голод. Моя бабуся мені в дитинстві розповідала про Голодомор. Правда, не пояснювала, що до чого. Просто розказувала що був голод. Вона сама вже підпрацьовувала у Києві, а її мати з молодшими дітьми мешкала у Трипіллі під Києвом. Сімʼя вижила. Допомогли старші діти, що вже працювали у місті. Але моя бабуся розповідала, як ходила провідувати своїх. Що по дорозі до Києва лежали люди, які намагались дістатись до міста в пошуках їжі. Розповідала, як боялась пізно ввечері проходити повз двір діда, що вважався у селі людожером. Інші історії, що ходили селом про випадки канібалізму. Сама бабуся в старості тримала на кухні мішки з сухарями, які робила з хліба.

Дякую, Ярино! Біль від усвідомлення нашої трагедії розриває серце, але й відвертатися від минулого ми не маємо права. Моя бабушка, яка дитиною пережила Голодомор, так і не наважилась поділитися тим болем, нічого нам не розказувала, бо це було небезпечно. Була завжди сумною і мовчазною, але доброю. І мені здається, не любила їжу, принаймні, культу з неї точно в її домі не було - лише саме необхідне, мінімум. Мене дитину завжди дивувало її таке ставлення до їжі. Зате в неї була гра. Пару раз вона вдавала, що померла. Я не знаю навіщо вона так робила, адже це лякало. Але впевнена, не зі зла. Можливо готувала нас про всяк випадок, щоб ми не розгубилися і не злякалися, якби це дійсно сталося. Адже влітку до неї звозили нас, онуків і дорослих, окрім неї вдома у бабусі нікого не було. Бабушка померла рано так і не розповівши нам нічого. Згодом зʼясували, що з восьми дітей зиму 33го пережили не всі. Прадіда арештували через незгоду здавати реманент у колгосп, з хати забрали геть усе, не лише харчі. Розкуркулили. Двох наймолодших братика і сестричку поховали недалеко від хати, бо сил ховати на кладовищі ні в кого не було. Ми, онуки, інколи ходили на їхні могилки. (Вінницька обл)

Дякую за вашу роботу, за те, що висвітлюєте правду, це дуже важливо.

Дякую за вашу роботу! Ми маємо пам'ятати та відновлювати наше минуле, щоб це ніколи не відбулось знов

Моя прабабуся з Херсонщини розповiдала менi коли я ще була маленькою.Що люди божеволiли та всi ховали своiх дiтей навiть вiд сусiдiв.Хто мав можливiсть допомагав голодним.Казала що голод страшнiше вiйни😢😢

Ви гарно доносите до розуму...і круті підіймаєте теми.на жаль Український ютуб чомусь мало дивиться наш "народ"... Побільше адекватних Вам глядачів і підписників😊

"Непман"... В цьому слові два корені, обидва від більшовиків: "нова економічна політика", як бирка дозволів і свобод, і "man", як зневажливе ставлення до тих фермерів, що розвинулися... Правда ж ми досі зневажаємо успішних господарів?.. Так вчили наші кати, зокрема... Спасибі за розповідь!

Я не ходила в дитячий садок,в замість казок мені що дня бабуся розповідала про голодомор,війну,сталі на,навіть панщину.Мені вже за 50,але коли немає в домі запасів в мене починається паніка,треба щоб постійно була присутність продуктів,хоч в живу поруч з магазинами в Канадському містіЯ ніколи не викидаю у сміття ніякої їжі,завжди пам'ятаю як моїм предками не було чого їсти.

Дякую. Тяжка тема, але розуміння саме таких тем, пояснює чому ми зараз маєм так боротись за нашу ідентичність і життя. І чинити опір руським окупантам культурно, фізично,.як лише можемо.

Дякую за вашу працю! Я знала про голодомор ще з дитинства, мама розповідала, але без подробиць, тому що це перекази від її бабусі та тата. . Вона казала, що про це заборонено розповідати. Але тільки зараз я зрозуміла дві речі: перше це коли на підлогу падала їжа, мама забороняла піднімати її, казала, що то для мертвих. Тепер я розумію для яких саме, тих хто помер від голоду. А друге це коли в 2004 році в мене народилася дитина, в мене з'явився не природній страх, що в мене крадуть дитину бомжі і з' їдять її. Розумом розуміла, що це безглуздо, але побороти його було важко. Думаю, що це відгодоски тієї трагедії. Недай Боже, нікому в світі пережити таке. 😢

Дякую за працю. Світла пам'ять людям загиблим, Прокляття більшовикам!!!!

Дякую ведучій,та усім дослідувачам Голодомору-Геноціду українців!

Дякую за фільм! Я в дитинстві багато чула за голодомор.Мама з Черкаської області,розказувала як її батьки пухли,як десь в селі ,хтось дітей їв...

Дякую за неймовірний фільм. Декілька разів не зміг втриматися, щоб не заплакати.

Дуже дякую .Розказую своїм дітям, щоб наступні покоління розказали своїм нащадкам і пам'ятали...💔🕯️

Моя бабуся з півдня Одещини розказувала, що в голод вони з сестрами ходили в такі карьєри глиняні де гнездились дикі перепілки, вони крали ті яйця і їли, так і вижили, маленького братика залишали в хаті, бо не мав сил, вижили всі крім нього.

Моя прабабуся пережила два голодомора. Не було залучення в колгоспи, просто забирали все, навіть посуд, Донецька область.

дякую. прикро що на такій важливій темі, всього стільки малько переглядів в таку лиху годинну. я думаю це освіта *

У моєї бабусі під час голодомору вмерло 4 дітей , а її саму ледь не зїли , але в колгосп вона не пішла і жодного дня не прпцювала , бо у її батька після революції відібрали землю на якій працювала багатодітна родина (Черкащина)

Також бабуся казала:"Не залишай шматок, треба доїсти, це ти силу свою залишаєш." А дідусь сварився, якщо хлібом гралися(ліпили щось з нього).

Моя мама пережила ті тяжкі часи вона боялася властей але вона всеодно розповідала а про колективізацію розказувала страшні спогади я зараз живу в Сполучених штатах і вдячна що навіть під час війни в Вшановують людей які пережили ті страшні часи

родина моєї бабусі мала землю, млин, машини, худобу, багато сільхозтехніки ... її батько все віддав в колгосп, бо вже мали прийти і виселяти їх до Сибіру, так сім'ю врятував, але сам довго не прожив. В начальство колгоспне тоді продерлись ледарі бідняки та п'янички, сама шваль. Зі спогадів про голодомор в родині розповідали, як приходили в село змучені люди в лахмітті і хапали їжу з посудин для худоби, жадно їли ту полову, їм ставало зле і тільки за калітку виходили - так і помирали.

Моя бабця все життя ховала хліб під подушку,розповідала як їх розкуркулили,забрали все-худобу,землі,хату,її батька,мого прадіда Андрія розстріляли,а бабця з сестрами жили у рові.Розказувала що дітей їли і кругом валялись опухші трупи.Все життя чогось боялась,хоча і була дуже юморна та весела.

Дякую вам за такий випуск. Важко, емоційно і якісно. Маємо завжди знати і пам'ятати. Ми досі генетично це відчуваємо на теперішніх звичках у харчуванні.

В моєму дитинсті( 5-7) років жила по сусідству бабуся. Ій було близько 90, як то кажуть у ясному розумі. З 8- х дітей вижила лише вона, бо в скрутний час її забрала тітка- сестра матері в якої не було дітей. На час голодомору вона була підлітком і все добре памятала і розповідала. Але я була дитиною і багато забула, залишилось відчуття суму , жаху і несправедливості. Все це було в Луганській області. Вже пізніше я знайшла документальні докази: декрет Луганської місцевої влади листопаду 32року. В ньому заборонялось мешканцям луганщини збирати жолуді, каштани, дикі ягоди!!!!

Боже, як дівчатка гарно співають наприкінці. ❤ За саму душу...

Дякую за чудовий матеріал. Всі мої баби й діди пережили голодомори 32-33-х років і 47-го повоєнного року. Про пухлі животи й ноги з голоду, варені шкіряні черевики, оладки з лободи й макухи чула від них.

Дякую за вашу працю і нехай знання,усвідомлення правдивої історії свого народу робить українців свідомим народом з гідністю.

Бабуся переказувала мені свої спогади з дитинства. Це так вражає, що я не можу викинути їжу навіть коли вона зіпсувалась...все одно з'їдаю зі страху перед тим, що цей момент (викинута їжа) може виринути в моїй вже пам'яті, якщо, недай Боже, мене таке трафить

Дякую за вашу роботу! Дуже болючі теми піднімаєте, але про це неодмінно потрібно і говорити, і пам'ятати. Нашу сім'ю це теж не минуло. Це наша історія. Без знання історії немає розуміння хто ми і куди ідемо.

Моя бабуся пережила голод. Плачу😢, слухаючи

Пані Ярина , дякую вам за роботу над фільмом. Боляче за українську родючу землю і націю . Боремося -поборемо!🙏🇺🇦

Дякуєм від всього серця! Така необхідна кожному українцю правда! Низький уклін всім, хто робив цей фільм! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦👍👍👍🙏🙏🙏🤝🤝🤝

Треба зробити висновки! Ми повинні бути сильними і розраховувати на себе в першу чергу. Західна спільнота може знову від нас відвернутись.

В нашій родині було заборонено щось обсуждати, це я вже не так довго взнала, що пращури були розкулачені.... Коли прадід випивав то розказував, що був великий голод і що навіть у дитини варену картоплю з ручок забрали, як все все позабирали, лише стіни залишили в хаті та лави... А пробабуся раз почула що то він розказує одразу сказала замовчати, типу "бред не кажи "...Вони дуже боялися що таке знов з ними буде... Вони вступили в колгосп, тому не дуже голодували, і я народилася...А коли я питала у прабабусі за голодомор, бо в школі казали, то вона сказала, що "у нас нічого не було(північ сумщини), а от люди що зі сходу бігли до нас то в полях падали мертвими від голоду, не добігали"....Це вже вона мені на початку 2000х призналась....а то все мовчала...

Майже кожна українська родина пережила свою історію Голоду, дуже цінно зараз відроджувати у пам’яті ті муки, які причинила нашим предкам Росія, щоб колективно пропрацьовувати цю травму та ще більше мотивуватись, аби позбутись агресора назавжди. Дякую тобі, Яринко за твою працю 🙏🏻

Надто мало чути в нас про Голодомор....

Дякую. Дуже сильно і щемливо

За західній Україні під поляками голод не так відчувався і мій прадід їздив на кордон, який був поза Острогом, Хмельницька обл, передавати хліб на ту частину України, що була під совєтами. Він казав, що хліб мішками забирали більшовики і викидали в багно, сміялись і говорили, що у них голоду немає і бути не може. А слухи доходили і до нас. Моя інша бабуся розказувала, що на Черкащині був страшний голод, вони вижили, бо мололи жолуді на муку, їли лободу, але згадувала, як сама бачила у вікно, що дівчинка сусідка, яка теж втратила всю сімʼю і яку вони підгодовували чим могли, так і застигла в куточку, миючи підлогу. Це була перша смерть, яку бабця побачила на свої очі.

Дякую, за вашу працю! Це нам дуже потрібно!

Важко було дивитись... Але цю тему треба піднімати. Мені моя прабабуся постійно розказувала про голодомор. І теж не дозволяла залишати їжу. Шкода тільки, що я не розуміла, що те все з нами росіяни чинили.

Мама тільки цього року згадала, що її баба розказувала як їздила на західну Україну міняти свої прикраси на їжу, хліб. Двоє старших дітей померли від хвороб спричинених голодом. Житомирська область

Щиро дякую Вам за цю історію та розкриття цієї болячої теми для нас усіх! Наш народ - найсильніший!

Майже всі розказують, що в українських господарствах були воли. Після колективізації вони зовсім зникли, не могли вижити у колективному господарстві, бо були дуже чутливі і потребували особливого догляду. Зараз у Карпатах науковець-еколог з Німеччини намагається відновити майже зниклий вид волів

Глибока подяка за працю, зокрема за цей етер!❤ Шануймося, бо ми цього варті!

Яриночко! Дякуємо! Вам і всій команді за проведену роботу! Це мабуть останні, вже не прямі свідки, та хоч з переказу батьків, хто може розповісти про весь жах, який пережили наші люди!

Щира вдячність за підготовлений матеріал про правду Голодомору і Геноциду.

Дуже змістовно, доступно та потрібно. Дякую

Моя прабаба вижила у Голодомор,її 18річний син,мій дід, також,але вони жодного слова не промовили про ті події. Вже мені дорослій хтось инший розповів, що у прабаби були ще маленькі сини- близнюки, які пішли самі в місто у пошуках їжі й померли по дорозі. Люди переказали про те прабабі, але вона не пішла їх ховати... Я так засуджувала її в той момент і тільки згодом зрозуміла природу такої байдужости😢. Вірю, що карма спіткала всіх організаторів.

Мої рідни мамо і тато нічого не купляли ,не заводили худобу ,жили одним днем,бо казали що прийдуть комуняки і все заберуть,цей страх був на все життя,це були 60-70 роки

Подяка, вподобайка і комент для підтримки каналу і поширення відео. Слава Україні!

Бачив родину, що виросла із сім'ї з московитських переселенців. Їх поселили в селі поруч із родиною моєї бабусі. Їх мова була неймовірною: "Васькін да Володькін да Надькін..." - це була перекличка багатодітної сім'ї, що врізалася в вуха. В селі лишалося тоді три родини українців, і приїхало чотири сім'ї "колоністів". Звідки точно - не знаю... Їх діти, хто дожили дотепер, вважають себе українцями. І я з ними погоджуюсь...

чудове відео. дякую! памятаю, що перший раз стикнулась у родини з наслідками голодомору, коли на літо у село їздила до бабусі та дідуся. дзвоню мамі раз на тиждень і розповідаю, що було. і в якийсь момент кажу: мама, уяви собі, бабуся навіть кавун їсть з хлібом! ну як же ж кавун, солодке можна їсти з хлібом. а мама мені каже: вона пережила післявоєнний голод, тому й цінує дуже сильно хліб, не смійся. а після з часом дізналась, що дідусь народився у 1932 році, прапрабабуся казала викинути його, бо їсти було нічого, а було ще два старших брата. прабабця відмовилась і продала майже усе у хаті, що було, але усі троє братів залишились живими. на жаль, братам прабабусі та сестрам так не пощастило. у моєму селі багато людей померло через Голодомор.

Дякую, Ярина! Цей випуск дуже важливий! Ми ціную вашу працю! ❤

Дякую вам за це ❤

Український націоналізм, захист української культури, мови розвиток національної свідомості україського суспільства й сьогодні карається, а російський шовінистичні нациські прояви - толеруються або їх просто не помічають

Велика подяка за вашу працю та дослідження!

Друзі, поділіться тут своїми родинними історіями про пережитий Голодомор. Усі рефлексії і спогади з цієї теми надзвичайно важливі зараз ❤️‍🩹

Пані Ярино, щира вдячність за дотик до цієї НАДважливої та трагічної теми нашої історії. Це те, що має знати КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ. Знати, щоб не повторити помилки минулого ЗНОВ. P.S. Якщо ви вважаєте себе УКРАЇНЦЕМ, то не тягність ту нечисть до нас через той брудний "уZкій язик"!

Пам'ятаємо. Дякую за випуск. Дуже важливо щоб ми не ховали правду яку намагались заборонити казати.

Дякую Відео дуже важливе Вірю Україна вистоїть і переможе 🇺🇦🇺🇦🇺🇦❤️❤️❤️