"Козачка" - соціально-проблемне оповідання української письменниці Марко Вовчок про трагічну долю закріпачених селян. Належить до критичного реалізму. Твір антикріпосницького спрямування. В образі Олесі Марко Вовчок розкриває типове пригноблення українського селянства, нелюдське страждання, неможливість мати нормальну сім'ю. Всі пани постають в її творі як жорстокі поневолювачі, авторка не дає їм імен, з властивою їй манерою вона називає лише бідних пригноблених людей. Розкриваючи долю головної героїні Марко Вовчок використовує протиставлення, описуючи життя Олесі - кріпачки та вільних козачок. Вона показує, яким життям могла б жити жінка, якби не відмовилась від усього заради кохання. Мета оповідання - показати, що кріпацтво чуже народу.
"Влітку 1856 року Марію Олександрівну Вілінську (Марко Вовчок) охопило незбориме бажання виразити на папері свої думки і враження. Живучи разом з сином Богдасиком в сільській хатині неподалік від Немирова, вона накидала один за другим декілька коротких оповідань українською мовою. Вона несміливо показала написане чоловіку, і той зі змішаним відчуттям радості і здивування прочитав оповідання друзям, а потім відіслав невеликий зошит з двома оповіданнями до Петербурга Пантелеймону Кулішу.
Це було в лютому 1857 року. Куліш у той час збирав матеріали для третього тому «Записок про Південну Русь» і готувався відкрити друкарню для друкування українських книг.
Куліш пізніше так передав свої враження: «У числі матеріалів, доставлених мені з різних кінців Малоросії, хтось, що назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Зошит лежить у мене на столі тиждень, другий. Нарешті я спромігся і почав читати. Читаю і очам своїм не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір!»
Після того, як Куліш прислав сприятливу відповідь, до Петербурга було відправлено ще два оповідання і зав’язалося жваве листування. 3 травня на столі у нього лежали вже чотири «повістки», а місяця через півтора - всі 11, що склали першу книгу «Народних оповідань».
Хоча до першої збірки «Народних оповідань» увійшло лише одинадцять невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку реалістичним зображенням трагічної долі кріпаків.
Оповідання, написані в Немирові, винесли 24-річну письменницю на гребінь суспільної хвилі. Мовчазна, скромна, соромлива дружина молодшого вчителя географії раптом опинилася, за визначенням Івана Франка, «у рядах борців за свободу і людські права поневолених народних мас» (з інтернету)