А чи знаєте Ви, де у Львові можна зазирнути у справжній реактивний двигун, сфотографувати паливний стержень Запорізької АЕС, вилізти на дизельний двигун висотою в дві людини і торкнутися до парової турбіни потужністю півтора мегавати? Ну звісно! Це ж недалеко від центру, там де колись стояла справжня нафтова вишка! Цікаво? Тоді читаємо далі… rdzs.org/mashynnyj-zal-lvivsk...
На початку 20-го століття Львівщина активно розвивала електрифікацію та нафтовидобування. Приватні електростанції росли як гриби. Парові машини заміняли на електричні, а Борислав був напічканий нафтовими вишками. Спеціалістів, для обслуговування цієї всієї машинерії, готувала Львівська Політехніка!
З навчальною метою, на куті вул. Устияновача і Професорської, збудували справжню нафтову вишку! Адже тут діяв гірничо-добувний факультет. То ж випускники Політехніки мали і теоретичні і практичні навички. На початку 70-хх років факультет перенесли до Івано-Франківська, а вишку розібрали. Зараз від неї залишився лише фундамент.
Уявіть собі тодішній розмах: для підготовки енергетиків та тепломеханіків Львівська Політехніка збудувала власну ТЕЦ. Це котельня та електростанція, два в одному. Котельня обігрівала навчальні корпуси, а надлишок пари крутив турбіну та виробляв електрику. Так вони одним махом отримали тепло, світло та навчальну базу.
Цю «лабораторію» додатково обладнали сучасними, як на той час, дизельними та електричними двигунами, насосами, компресорами та іншим обладнанням. Тодішня техніка була настільки якісною, що вона пережила тисячі студентських лабораторних робіт і досі працює
Взимку 2013 року стався нещасний випадок - пожежа знищила котельню. В авральному режимі встановили новий сучасний котел для опалення студмістечка, батареї не замерзли. Але електростанція, на жаль, залишилася без пари 
З іншого боку, якби це все ще досі працювало, то ми б не змогли потрапити в цю унікальну будівлю та насолодитися естетикою раритетної техніки початку 20-го століття.
Машинний зал Львівської Політехніки це яскравий приклад промислової архітектури тих часів. Я й не знав що тоді таке вміли будувати! Адже це величезний open spаce з широкими панорамними вікнами з боків та скляною стелею нагорі. Тут дійсно відчуваєш себе в храмі науки!
Будівля має три рівні з автентичними гвинтовими сходами між ними. Перший рівень це вхід у головний машинний зал де стоять турбіни, генератори, двигуни та інші експонати. На мінус першому поверсі знаходяться стенди для лабораторних робіт та допоміжні пристрої і трубопроводи. Є тут, також, і своя загадка. Під будівлею знаходиться невідомий резервуар води. Які його параметри та призначення - невідомо. Адже резервуар давно вже не використовується.
Красивими гвинтовими сходами піднімаємося на балкон над машинним залом. Звідси відкривається чудова панорама на красу під нами. Такого атмосферного місця у Львові я ще не зустрічав! Як класно було б випити тут кави з виглядом на двометровий дизельний двигун 1911 року виробництва!
Як Ви вже зрозуміли, лабораторні роботи тут більше не проводять. За сто років світ пішов вперед то ж ці машини застаріли як фізично, так і морально. Лише уявіть собі кислі обличчя студентів при вигляді навчальних стендів яким стільки років. «Я ж не на історичний факультет поступа»,- подумають вони. Студентів цікавлять сучасні технології, а не історія техніки. Частотні регулятори, а не реостати. Bluetooth давачі, а не стрілочні манометри.
Надодачу, в машинному залі можна побачити реактивний двигун від МІГ-15 в розрізі та паливний стержень від реактора ВВЕР-1000. Аналогічні використовуються на Запоріжській АЕС. Відразу заспокою, він не радіоактивний. Заради лише цих двох експонатів сюди вже варто йти. А це ж лише початок…