Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» - розташований на території Головного військового клінічного шпиталю міста Києва. Як вважають багато істориків, це найбільша земляна фортеця Європи та друга за величиною у світі. Не зробивши жодного пострілу, вона свого часу зруйнувала половину міста - через її будівництво довелося виселяти мешканців цілого району - Печерська. Комплекс фортечних споруд, розміщений на пагорбах високого правого берега Дніпра, обмежених з півночі Кловським яром, з півдня і заходу - схилами долини річки Либідь. Складається з кількох земляних укріплень (цитаделі, Звіринецького, Васильківського, Госпітального, Лисогірського) і низки споруд, що призначалися для військових казарм, виробництва та зберігання зброї, амуніції тощо.
Ще з XVII століття у фортеці утримували в'язнів. Для цієї мети використовували так званий Косий капонір - це напівпідземна споруда з товстими стінами з цегли й каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці - звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї та артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в'язниця. Тут утримувалися організатори й учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та інші. У спорудах Київської фортеці, зокрема башті № 2 Васильківського укріплення (з травня 1863 р.) та капонірах 1 і 2 полігонів, а також Косому капонірі Госпітального укріплення (з літа 1864 р.), утримувалися польські й українські учасники визвольного повстання 1863 року. Розстріли керівників повстання на Правобережжі відбувалися, ймовірно, в цитаделі фортеці.