Свої вірші (і прозу) читає Олександр Стусенко - письменник, літературознавець, автор книжок "Перший зуб", "Бунт праху, "Чорні вогні", "Голоси із ночі".
м.Бар, Вінницької області;
8-9 травня 2024 р.
Таймкоди:
00:00 - 00:50 Етиловий поет
00:54 - 02:02 Несповіданка
02:04 - 02:36 Прекрасно-сумна новина
02:41 - 03:18 Тихий бздон
03:20 - 07:11 Шкура (Гумореска)
* * *
ЕТИЛОВИЙ ПОЕТ
Ніхто не винен у тому, що хочеться їсти.
В усіх тепленькі носики і всім хочеться жити.
На війні помирають не тільки військові спеціалісти,
Помирають маленькі, великі й ненароджені діти.
Не про всіх них напише хоча б і районна газета,
Не в усіх прапори на могилах, комфортабельні ями.
Як життя обірветься раптово, що взяти з поета?
Я навіки піду, але вірш цей залишиться з вами.
НЕСПОВІДАНКА
Нарешті помили діда.
Дід лазню пройшов, як війну.
Волання ті чув аж сусіда,
Та тільки всміхнувся: «Ну-ну…»
Співали пташки на гіллі
Та й бачили диво з див:
Дід білий в сорочці білій
В саду, як святий, ходив.
Вслухався у кожний шерех…
А ще за чотири дні
Спустився наш дід у берег
Й поплив у своєму човні
Туди, де зоріє небо,
Туди, де прозора вода,
Де тихі замріяні верби,
Де літо у Лету впада…
ПРЕКРАСНО СУМНА НОВИНА
Похилилась на тин.
Заридала. І перший мій порух -
Жаль за сум твій і страх,
Та ціна ж бо твоєму плачу?
Це для тебе він син,
А для нас він - загарбник і ворог.
Тож одне на вустах:
Що собаці собача… мовчу.
ТИХИЙ БЗДОН
На барикадах я не цілувався
І покришок до вогнищ не носив…
Я протупив. Я просто пив. Сміявся
Й свою роботу совісно робив.
«Носив - робив»… Не вельми точна рима.
Та все ж скажу, хай, може, й не нове:
Хто на майданах пафосно не грима, -
Напише більше й довше проживе.
ШКУРА
Сергійко Шкура любив мед. Але Шкуру не любили бджоли. Через це шкура Шкури часом страждала. Найчастіше - від господаря пасіки.
- Ну, чо ти ото прешся з ложкою до вуликів?! Думаєш, одкриєш вулик - і отак зразу меду набереш? - дивувався на всю вуличку пасічник, поганяючи хлоп'ятко принагідно висмикнутою з-під паркану лободиною до хати його батьків.
Там пасічник укотре пояснював ситуацію, вибачався за бджіл, батьки малого медолюба вкотре вибачалися за синочка, пригощали господаря пасіки медовухою й на тому до наступного разу все затихало.
Сергійко Шкура любив яблука. Але не миршавенькі, зі своїх двох прихатніх яблуньок, а з сусіднього фермерського господарства. Через те шкура Шкури часом страждала. І не так від сторожа саду, як через об'єктивні обставини.
- Ну, чого ти туди поліз? Попросив би - я б тобі сам тих яблук нарвав! - бурчав сторож, виводячи малого за ворота саду.
- Та так неціка-аво… - хлипав Сергійко, припадаючи на ліву ногу.
- А мати подерту холошу й подряпаний штахетиною зад - цікаво? - не виходив сторож із дива. - Добре хоч собака був на цепу!
Сергій Шкура любив дівчат. Але Шкуру не любили хлопці тих дівчат. Через те частенько страждала не тільки Шкурина шкура, а й м'які тканини, а часом навіть кістки.
Війни Сергій Шкура не любив ні в якому вигляді. Але Шкуру любив військкомат. Через те шкура Шкури… Ну, ви розумієте. Я оце був у нього в шпиталі. Він має твердий намір підлатати свою шкуру і якнайшвидше повернутися в стрій та бити в шкуру ворога, аби побільше було «хароших русскіх». Бо, як він каже, «хароший русскій» - це той, якого не видно в тепловізор. Це Сергіїв шкурний інтерес.
© Олександр Стусенко, вірші, проза
© Микола Байдюк, відео, монтаж