Повернулась до України і не хочу нікуди їхати. І так багато моїх друзів. Ти ніби не дихаєш і починаєш дихати тільки, коли вступаєш на рідну землю. У нас все буде добре, ми відіб'ємось, ми переможемо, ворог відійде до своїх рубежів і земля стане вільною. Але жити на рідній землі, коли в тебе є хороша освіта, хороша робота, дім, друзі, улюблена їжа, улюблені свята - це справжнє щастя, цу е безцінний скарб, який нам подарувала рідна земля.

Я приїхала в США більш ніж 20 років тому. Тоді ми залишали все і назавжди, без надії близького побачення з рідними. Інтернета, девайсів та зв'язку тоді не було, а єдина можливість почути рідних була якщо зателефонуєшь по міжнародній картке, яку спочатку треба було купити, але вони не у кожній крамниці були. З $700 в кишені, з маленькую дитиною, без знання мови... Починали з чоловіком все з нуля. Декілька років шукали своє коло спілкування. Перши роки жили ц великому місті, потім переїхали до маленької (зрозуміли, що мегаполіси це не наше. Я там працюю, а жити хочу там, де співають птахи, вранці свіже прохолодне повітря, сусіди вітають один одного, а у школі діти знають всю паралель.). За ці роки ми з чоловіком знайшли гарну роботу та стали фахівцями в своєї сфері (не по професіями, якими займалися в Україні), вивчили старшу дитину, народили та виховали ще одну. Є дом, машини, друзі, коло спілкування. Свята в нас зараз спільни-наши та амеріканськи. Мм адаптувалися та смогли по справжньому полюбити цю країну. Але ніколи не забуваємо Україну та рідний Харків. За ці роки ми мали змогу декілька раз побачити батьків, а зараз допомогти їм доїхати до нас. Це все я написала для того, щоб підтримати вас та показати, що у вас все попереду. Головне, тримайте своє серце відкритим до нового, але не цурайтеся та пам'ятайте своє коріння. З'єднайте в себе найкраще від двох націй та несить це до інших. Все буде добре. Україна переможе. П.с. пробачте за помилки. Українська моя друга, чи третя мова, але я намагалися відновити мої шкільни знання. З розумінням ніяких проблем, але пишу з помилками, та дуже важко з спілкуванням, але з родиною, яки ще в Харкові спілкуємось українською як можемо.

Життя в Україні (навіть в Києві) дуже складно назвати життям зараз, скоріше - дуже складним виживанням. Я ніколи не мріяла емігрувати але поживши останні півтора роки в Києві, я точно впевнена що якщо раптом моєму хлопця дозволять з якихось причин виїхати з країни то ми в той же день поїдемо як можна швидше і як можна далі звідси. Бо просо психіка не витримує постійного стресу, недосипу(через тривоги з обстрілами по 3-4 години серед ночі) і постійного страху за життя. Якщо людям за кордоном не вистачає атмосфери звичних свят, то в Україні ти навіть не думаєш про існування тих свят, бо знаєш що з великою вірогідністю прямо під час бою курантів може початись сирена або прилетіти ракети по твоєму місту.

Ми виїхали в серпні 2022 в Німеччину. Мені теж дуже важко було. Я виїхала зі сліпою жінкою та моїм братом (він теж сліпий і з діабетом). Саме через брата я і виїхала. Пішли чутки, що в Україні може закінчитися інсулін. Чужа мова, чужа країна. У мене не було цілі зустрічатися з німцем. Одного разу я потрапила в лікарню і там зустріла його. З початку ми просто спілкувалися як друзі, потім наша дружба переросла в симпатію. Його родина мені дуже допомагає. Після інтеграційних курсів ми одружимося. В Україні у мене не було ні чоловіка, ні хлопця

Я повністю з Вами погоджусь, я з дітьмі коли почалася війна убігла в Іспанію, і ті хто там жив Українці нас не розуміли, вони виїхали по власному бажанню, а ми ні, ми повернулися через 9 місяців якраз коли почалися ракетні машиабні обстріли, бо ми не хотіли там одаптуватися ми хотіли жити вдома, та хоч іноді бачити чоловіка( він пішов ваювати коли нас відправив)та наша перша зіма в дома була дуже важка но ми раділи що ми вдома, зараз стало легше, до усього звикли і не жалкуємо що повернулися, но це наша історія а є люді яким вже нєма куди повертатися🥲

Люди, які залишаються в своїй країні під час війни, роблять дуже важливий внесок у її захист. Вони допомагають підтримувати економіку, культуру та ідентичність країни. Звичайно, є й ті, хто не може залишитися в своїй країні під час війни. Це можуть бути люди похилого віку, люди з інвалідністю, а також люди з маленькими дітьми. Для цих людей важливо мати можливість безпечно виїхати з країни. Всі інші потрібні своїй країні. Бо якщо ми її втратимо, ким ми станемо? Народом у якого немає землі. Ми повинні боротися за неї зараз! Повертайтесь в Україну, підтримайте свою домівку. Бо ми всі відповідальні за нашу країну! Всі!

Принаймні, ви живі, ви у безпеці. Еміграція краща життя в окупації. Шукайте позитив у нових можливостях. В Києві не все так яскраво як у ваших спогадах. Не кажу вже про Харків, Дніпро, Запоріжжя.

Дякую що наважилась підняти так відкрито цю тему і з таким почуттям! Все агукується тим хто закордоном. Я зрозуміла, що дуужжжеее впливає на самопочуття якщо це маленьке місто або село -- бо набагато складніше знайти щось споріднене і коло знайомих.менше в принципі іноземців/емігрантів + це ще специфіка віку впливає -- наша вікова група коли люди в більшості мають маленьких ще дітей,тому їх фокус повністю там і їхні думки ще зайняті постійними клопотами. Так як у людей в Укр думки зайняті щоденним виживанням. А ось ти сам зависаєш десь посередині. Можна зібратись онлайн доречі,як група однодумців, - і початитись на цю тему)

Марія, дякую вам за відео. Я теж живу в Штатах з дитиною і мамою вже майже два роки. Пережила туж саму палітру почуттів, дуже розумію все про що ви говорили. Хай Вам щастить ❤

Коли ти третій рік живеш під обстрілами, це стає звичним і нормальним, тому для тих, хто не виїжджав часто незрозуміло чому люди бояться повертатися в Україну. Типу, ну спимо іноді в коридорах, але нічого, звикли. Сильно затуплюється інстинкт самозбереження.

Дякую тобі за те що ділишся. Я в Європі і твої переживання дуже знайомі

Тримайся, Робінзоно , і нехай щастить ! А свого хлопця , коли закінчиться війна, забереш в Україну. До речі, за останній чай, вже під час війни, зустрічали із сином не одного американця у Києві.Після спілкування із чоловіками-американцями ( із Каліфорнії, із Алабами) виявлялося, що їм дуже подобається у нас, вони планують залишатися в Україні довгий час. Привіт із Києва, з рідної землі.

Я теж два роки як переїхала у Швецію, маючи дуже хороше, забезпечене життя в Україні. Я завжди багато подорожувала, але навіть думки не допускала про еміграцію Твоє відео відгукнулося, розумію про що ти. Добре що є хлопець і що його сім'я гарно тебе прийняла. В мене така ж ситуація і це трохи полегшує перебування. І я теж працюю віддалено з дому й це капець як важко. Єдина різниця між нами, що я раз на рік їжджу в Україну і подорожую куди хочу Обіймаю

Дуже доцільне відео і думки в наш час, особливо про валідність емоцій. Кожен проживає свій досвід і не треба його знецінювати! Особливо обурює коли деякі намагаються навісити почуття провини. Давайте жити мирно і допомагаймо один одному. Дякую за відео, Марія ❤

Київ...так, тут тільки побачення і манікюр в голові🤦 можу скинутм фото від прийотів, щоб трохи отрезвити, так сказати

Блін, Машка, як я тебе розумію! Підтримую, обіймаю 💜 Тримайся, моя дорога!

Марію, не треба виправдовуватися 🥰 хочете пожалітися - жалійтеся, тобто і такий контент комусь зайде 🤗 головне, щоб вам стало краще. Розумні - зрозуміють. Бережить себе 🥰🥰🥰🙏🇺🇦🙏 і Україну в себе! Все у нас буде добре!

Ти для мене величезний приклад мужності і хоробрості, твоя витримка і незламність реально надихає і мотивує ❤️ Я неймовірно тобою пишаюся! Мені було складно в Польщі, що дивно, адже ми сусіди, і відчувала себе самотньо дуже. І я не можу повірити, наскільки мені пощастило зустріти свою кохану людину там, де це здавалося найменш імовірним😁

Марино, Ви точно озвучили багато з того, що відчувають більшісь українців-біженців , які опинилися через війну в різних країнах. У багатьох з нас є діти, заради яких ми виихали, У нас немає гарного знання мови країни, де ми опинилися, нема автомобіля. Тут нема обочин на дорогах, щоб безпечно їздити на роботу велосипедом, нема фізично легкої роботи. А у Вас - гарна англійська, є непогана робота, цей канал, і, навіть, - кохана людина у чужій Вам країні. Ви- молода, без дітей. У Вас не буде проблеми знайти друзів в США. А, якщо Ви ну прямо дуже так сумаєте за Україною, то повертайтеся. Вас ніхто не "виривав" звідти з корінням, як Ви говорите. Ви самі виїхали. Коли на Київ наступали в перші дні війни було уже страшно, Але зараз, кажуть, там- спокійніше . Більшість з нас, у кого діти, приймають рішення залишатися біженцями, поки триває війна. І нам- набагато важче.Тримаймося!

Thank you Maria! I wish you the best!❤

Приємна дівчина, приємно чути гарну украінську мову, приємно бачити освічену украіночку, що тужить за Украіною. Викликає симпатію, емпатію, і віриш усьому, що говорить. Хочеться побажати щастя! Єдине, незручно , що вписується в привітну американську родину, а залишатися в США не збирається.

Живу , ВЖЕ 25 років в Європі , було дуже важко, але років через 5 я привикла , АЛЕ ЦЕ НЕ БУЛО ПОЧУТТЯ ДОМУ -БАТЬКІВЩИНИ. Тепер з віком ( старію) , все більше тужу ЗА УКРАЇНО. . ХОТІЛОСЯ Б ЗНАЙТИ ОСТАННІЙ ПУТЬ В УКРАЇНІ

Я більш 10 років живу в США, але й досі ця країна для мене чужа.

Повернення в Україну - це не повернення в довоєнне життя, як багато кому здається. Багато замінованних территорій, багато знайомих поїхали та не повернуться, багато людей з ПТСР... це не дуже буде схоже на довоєнне життя. Багато хто з мігрантів розглядає повернення, але воно неможливо. Це просто ще одна міграція іншу країну, де щось буде звичним і прийнятним, а щось - ні. Де хтось буде дивитися на тебе доброзичливо, а хтось спиймати як не свого, тому що не переживав разом з ними стресс. Це вже помітно.

Мабуть, людей бісить те, що якщо ти виїхав, зробивши вибір (ви не з окупованої території і не втратили домівку), то вже хоч не треба говорити про те, як тяжко жити в Америці. Однозначно, це ваш вибір, як і інших емігрантів, і у вас завжди є можливість повернутися. Якби ще у вас були діти, заради майбутнього яких ви виїхали.. а так зрозуміло, що у вас зʼявилися свої цілі, повʼязані з можливістю емігрувати, якої не було до війни , то не треба хоча би очікувати співчуття від суспільства. У мене подруга з Бердянська, ось вона дуже хоче додому, але у неї немає навіть такої теоретичної можливості

Дякую, що ділетеся своїм досвідом в цей час, коли так легко отримати хейт і знецінення. Багато з того, про що розповідаєте ви відчула на собі

Я твого віку, повернулася з Европи в травні 22 в Миколаїв, пережили тоді страшне літо, але я не могла надихатися тим повітрям вдома, було байдуже на перспективи які були кордоном (а вони були) вже більше року як життя налагодилося і стало більш менш таким як раніше ❤ Успіхів Вам

Собираюсь ехать в сша и цепенею от этого . На меня смотрят все знакомые как на идиотку , а внутри все как будто в огне . Я любила свою прошлую жизнь

Я в США зараз - це мій свідомий вибір. Вважаю, що в Україні, тим паче в Києві можна нормально жити, не думаю, що шанси померти вище там ніж тут.

Дякую Вам за дуже цікаву розповідь, головне щиру. Мені корисна інформація і знайома: теж в іміграції. Ті самі відчуття.

Машуля, дуже цікаве відео ❤❤❤Обнімаємо міцно

Я виросла в США, але повернулася в Україну. Зараз мені і там і там добре. Тримайтеся! Буду рада підтримати вас якщо потрібно. Мій емейл є у всіх моїх відео.

Тримайтеся, все буде добре! 🫂З часом приймете їхній стиль життя і навіть буде Вам подобатись.❤

Поки що Поки що !!! Не повертайся, дівчинко. Ми, які тут вже звикли, якщо є таке поняття "звикли". А далі буде життя і все у нас буде добре ❤

Люба еміграція в іншу країну важка, але знайте що у вас не найважча еміграція та не найважче життя емігранта якщо ви маєте можливість подорожувати країною та відвідувати салони де потрібно залишати чаєві. Прийміть для себе рішення або ви тут для збереження свого життя або вас деякі речі не влаштовують настільки що ви вибираєте повернення на Батьківщину. До речі окрім Києва є Верховина, Буковина та Закарпаття. З таким настроєм вас в розвідку точно не візьмуть. Бажаю щоб ви прийняли рішення, були щасливою, коханою та народжували гарних українців 😊)

8 років в Польщі. Не пройшло🤷‍♀️ але, кожному своє. Є мої знайомі, які почуваються тут, як вдома. А це лише Польща, це Україна поруч...

Я також живу в маленькому місті, і відчуваю тугу за родиною. Мої знайомі які в великих містах цього не відчувають, бо знайшли однодумців. Я в Німеччині, то тут в маленькому місті не дуже знають англійську, мабуть ще й це приносить дискомфорт. Але що можу відмітити - за Києвом туги нема....тільки за родичами і друзями

Сонечко, підтримую у кожному слові((((((( Страшне Горе на Нашій Землі!!!!!! Страшний біль, в середені все вижжено, зруйноване……. Як від того, що ти зараз за кордоном може бути легше ??? Два роки плачу, щоб не робила тільки й думаю, що там Вдрма, закінчу робити якісь обовʼязки по дому, і бігом читати як там Вдома(((((((( Відчуття що тебе з корінням вирвали з Твоєї Рідної Землі і викинули на узбіччі…….. і ніякого просвіту………. Тримаймося, моя люба❤

Всім з снг незрозумілий о той шалений успіх Тейлор Свіфт,мені теж !!🤔

Світ гасить наше українське внутрішнє світло , не розумію чому..в Європі також. Ви мені дуже нагадуєте мене..я в Німеччині.. проходжу всі иі ж етапи..в нас є відчуття свободи, в Україні

Прочитав назву! Тримайтеся! Ми за вас молимось із України 🙏

В Києві вже більше року немає тієї небезпеки.

Якщо що, у Вроцлаві офіційно коден 3 мешканець міста українець, а неофіційно, зважаючи, що багато хто з тих,хто отримав карту поляка насправді етнічні українці+ перші поселенці Вроцлава після 2 Світової були зазвичай переселені з Холмщини, Підляшшя, Закерзоння українці, то може і кожен 2)

Для дуже багатьох міграція легше ніж життя в Україні

Розумію ваші почуття... Ви праві, дуже складно знайти однодумців, друзів за океаном

Я навіть, коли жив 2 місяці у Польщі, то було відчуття самотності.

Згодна у всьому, дорогенька, ми в ЛА і також хочемо додому😞💙💛

а може Робінзона як ютуб-блогерка спеціально відзняла відео на контроверсійну тему, щоб ми тут обговорювали чи обурювались, що думаєте?

Добре коли у людини е вибір

Дуже тяжко спочатку, Марійка але потім звикаешь к традиціям та культуре. З футболом 😆… але писля 23 рокив життя здесь змирилась и дивлюсь Super Bowl, найбільше заради Halftime.

Robinsons - you are the best)

Коли я щось хочу, я просто роблю це, а не знімаю 20хвилинні відосікі ))

Ваши эмоции это нормально, война это не нормально! Пусть у вас всё будет хорошо, вам наверное не хватает вокруг наших людей, я так в Канаде нашел компанию Украинцев и поэтому более менее себя нормально чувствую

Часто меня посещает депрессия, и я загуглил: "Countries with the Highest and Lowest Depression Rates, 2024". Украина на 1-м месте. США на 2-м. Австралия на 3-м месте в мире. Украина - понятно. Война и т.д. Удивили именно США , Австралия. Это ведь одни из лучших стран мира. И 2/3-е местa. Думаю там проблема депрессии как раз именно в ее удаленности. Много там эмигрантов, оторванных от своих корней...! Aвстралийскую тур. визу сделал. Через месяц она закончится. Но почти за год так и не собрался в поездку. И скорее всего по этой визе я не поеду. Из Ирландии до Америки, где я был несколько раз, в 2 раза ближе и дешевле, чем долететь до далекой Австралии. 🙂

Я виїхала з України 6 років тому до Польщі,ми разом с чоловіком. Немає у мене почуттів таких сильних щоб повернутися в Україну ,навпаки хочеться далі їхати. Вирішили в цьому році подаватися на грін карту, я не планую повертатися в Україну. Але,всі свята до всього чого звикли ми святкуємо,бо для нас це важливо.

Это нормально когда все вокруг злит, это просто внутренний протест против потери родного. Очень сочувствую. Сами проходим периодически это, но некуда возвращаться (.

У Києві рай!!!! В Києві все прекрасно і не вигадуй!!!! Не розказуй про небезпеку так роздуто.

Про Тейлор Свіфт це дійсно щось дивне, не розумію цього, що в ній такого?

Не знаю, я в 15 поехала по программе в Израиль, прожила там 13 лет.Потом приехала в 28 по тур.визе с мужем в США и так проучилась 2 года, потом постоянно была туристкой и приезжала и уезжала.Всё это происходило с мужем, он делал фиктивный брак.В общем после 30 как я стала приезжать в Украину то я поняла постепенно, я тут хочу жить,купить недвижимость а будущем и так далее.Потом война, потом выехала в Германию на 8 месяцев, сейчас опять в США и о да,легче прям за эти года и всю имиграцию не стало в целом, я поняла, что я то хочу на родину, я прожила пол жизни где-то там и не привыкла.Я просто благодарна опыту скорее, чем приняла его.Везде есть плюсы в каждой стране и минусы.Но для меня оказалась родина, где я провела детство и другая страна не может мне заменить полное место Планирую возвращаться пока на Западную, да нужно будет снять, потом присмотреть что-то 6а покупку, но как-то так. Всем нам сил

Більше всього бісить, що американці розмовляють англійською))

Так не легко тут в имиграції.не все так просто.тут в укр легше жить.и своя земля .дим свій.

То їдь сюди, плети сітки і волонтерь. Я в шоці...

Щіро не розумію як можна порівнювати відчуття людини за кордоном і військового котрий сидить в окопі, а над ним скидаює ворог авіабомби і він не знає чи буде жити чи ні, або люди котрі засинають в небезпечних регіонах України і не знають як пройде ніч. У людей котрі за кордоном є страх за своє життя кожного дня? Я розумію що ви відчуваєте сум. І вам боляче, що ви так далеко і так довго від домівки і сімʼї. Але, люди котрі на фронті і в небезпечних регіонах України відчувають реальний страх за життя. Кому тяжче вам, або бабусі котра вчора евакуювалась з Вовчанська, бо на місто почався наступ ворога і вийшла з будинку, щоб віднести речі, а коли поверталась за своїм чоловіком та іншими сумками побачила що її будинок зруйнований авіабомбою і під завалами залишився дідусь, котрий не відкидався вже…і вона їхала в евакуаційному автобусі з повними сліз очима бо втратила все, крім свого життя…

1 Хіба земляцтво не спрацьовує? 2 Хіба не мала хлопця із собою взяти, чи потім пепевезти? 3 Хіба не маєш батьківського інстинкту і не хочеш народжувати? 4 Хіба не ходиш до церкви? 5 Хіба не допомагаєш тим кому гірше? 6 Хіба не поважаєш ту яка тебе сюла привезла? 7 Хіба не відчуваєш того хто зараз з тобою потуч і кохає тебе? 8 Ніфіга тобі те "алівьє", "с льогкім паром", і "млинці" з бомжами біля ялинки? 9 Врятуй, Господи.

Тільки я не зрозуміла що тут поганого хотіти грін карту? Звичайно ви хочете почувати себе як вільна людина, мати змогу поїхати додому чи на відпочинок, не думати про те що завтра вас виженуть з країни і бути весь час на голках. Що ж тут засуджувати? Хотіти грін карту це ж не значить не кохати людину з якою знаходишся. І якщо з вами чоловік у якого є почуття та він піклується про ваш спокій, то для нього не стане проблемою одружитись та зробити вам документи.

На рахунок того що люди пишуть про те щоб поверталась: для себе я порівнюю життя зараз в Україні з використанням автомобіля. Це найнебезпечніший вид транспорту, якщо подивитись статистику жахлива кількість людей помирає або травмується щодня. Чи значить це що ми не повинні ним користуватись? А як ви себе почуваєте коли їдете а автомобілі чи автобусі? Ось так і життя в Україні, в якись момент ти робиш вибір жити там чи ні. Але Київ це не прифронтова зона, у вас буде дійсно маленький відсоток імовірності бути вбитим ракетою, скоріше машина зібє. Але тут виникає інша проблема, після тривалого життя в іншій країні ти та твоя ментальність змінюється, і приїхавши в Україну ви будете відчувати те ж саме, тугу, але вже за США. Як співалось в одній пісні: "На земле родной Я уже чужой, А на земле чужой. Ещё не родной". В ідеалі це зробити грін карту, перейти на роботу на себе щоб були можливісті та час для себе і жити на 2 країни собі в комфорті. На данний момент це моя стратегія.

Це називається понити ні про що...

Я так само поїхав в США і ніби не всвоїй тарілці, поїхав би в Україну, але зелупа перетворив країну на УНДР.

Вам треба більше праці ,щоб часу не було думати .

Хватит кликбейты печатать

Розмова ніпрощо.

Після "8 березня" вимкнув. Зроз, культурний код совку, і це вам 30 років. Не зроз тільки що ви там українського , крім мови, привнесете, абсолютний совок.

Ну якщо ви за два роки вже без англійської не можете фразу «серце крається» сказати, то зрозуміло, чому вам здається, що якесь коріння відривається. Америка - країна іммігрантів, будьте собою, ніхто ж не забороняє зберігати традиції й погляди. Який сенс дивуватись й розчаровуватись у звичках місцевих? Ніхто ж не змушує жити отак і ніяк по-іншому 🙄 Ви цими скаргами ніби кажете, що усі, хто з власної волі переїхав і задоволений життям в іншій країні це придурошні, яким подобається якась фігня, як же ж можна вибрати не Україну для життя.

Так давай,хвате приїзжай назад до України обратно. Обісрешся повертатись, плохо ей в США бідна несчасна

🤣🤣🤥бреше,як дихає 😂щира українка 🇺🇦ще як хоче грін карт і громадянство США 🇺🇸,а шлях з реднеком самий швидкий до цього 🫵

До речі ,у вас великі перспективи☝️ ,люди ,у яких нижгя щелепа йде до переду ,це часто люди у яких над бізнеси ,( я не жартую) може зараз когось згадаю : Гарик Корогодський, і оцей що веде Біг Мани ,власник алкогольного виготовлення,забула ,він з 12 го квітня ,потім допишу ,часто по житті зустрічала таких людей ,у всіх буди СУПЕР ПЕРСПЕКТИВИ !!!! Вірю у вас !!!