«Він, Радивон, цілком доросла, навіть літня людина, громадський діяч, статечний комуніст, який не минає промови, щоб не закликав до майбутнього - епохи соціалізму, він отакий серйозний, відважний у боротьбі, носій ідей нової породи людей - і він попав у лабети життєвої дрібнички, з його здорового погляду - примхи, що гідна розпутників, у яких прикінцева ціль - використати життя якнайвигідніше, не турбуючись ні про майбутнє, ні про своїх нащадків».
Повість була розкритикована. «Зовсім не треба розумітися на марксизмі, щоб виявити всі потрібні еквіваленти твору. Твір Ванченків одверто й неприховано міщанський. Мораль його - а цей твір, як і личить міщанському творові, належить до категорії “моральних” - цілком виразна: всі люди свині, всіма керує елементарна “фізіологія”, що перед нею відступають усі ідеологічні та й загалом соціальні вимоги на десятий план. А втім, тут нічого не поробиш, такий уже лад на нашій грішній землі заведено. Можна дурити себе всякими там соціальними вимогами та вищий, свинячий закон життя все одно залишиться непорушний. Отже, нема чого й турбуватись, хіба за чистіший свинарник».
"Хоча місто, яке очолює Саран, у романі не названо, його прототипом стала Полтава, де жив автор. Петро Ванченко сам виступав на сцені, тому акторське життя описував не з чуток. У 1920-х його знали головно за «Оповідання про гніду кобилу», яка не добігла до соціалізму і від революції отримала тільки реєстраційну картку, відтоді критики охрестили його «кобилячим ідеологом».