Вважаю свою юність відстійною. Постійно знаходишся з людьми яких ти не обирав. Школа. Виш. Батьки. Найкраще своє життя я проживаю зараз. І це не пов'язано з кількістю грошей , а з тим що я можу обирати людей що поруч. А точніше виключати всіх токсичних

І тут сиджу я, хто робить 70% із всього, що сказали не робити 😃🔫

З приводу останнього пункту про фото це 100%!!!! Кілька років тому коли я виходила заміж до мене на весілля приїхали всі найближчі родичі: дядьки, тітки, сестри і брат. Було надзвичайно весело, а коли робили групове фото, то я з чоловіком десь відійшла. Це було останнє наше таке велике сімейне фото, на якому я відсутня😢 повторити його вже не вийде, бо мама померла, одна тітка з донькою з росії, дядько зараз в Німеччині і не збирається повертається, а сестра в Англії і приїде не скоро, ще дуже жалкую, що майже не фотографувалася з мамою на її останньому дні народження, бо вважала себе занадто товстою після пологів, я була така дурна і егоїстична😭😭😭

Моя юність - це тривожно-депресивний розлад та постійне переконування себе триматися та не покінчувати з життям, аби тільки не зламати цим близких. Це відсутність роботи щоб були гроші на лікування, а через розлад неможливість навіть піти якось працювати. І до того ж війна. Це замкнуте коло з тортур, які неможливо переривати, а не "кращі роки юності".

Хотів би я сказати, що тред вельми корисний, щоб навчитись на чужих помилках… але, дивлячись на свій життєвий шлях, я маю визнати, що чимало які помилки я зробив, навіть вже знаючи про них з досвіду інших людей - в деяких випадках, поки сам собі власні шишки не наб'єш, діла не буде.

Я думаю це відсутність балансу, зацикленність то на роботі то на відносинах, то на зовнішності то на ще чомусь. Саме тому треба мати загальні плани і розклад дня, де є все- піклування про себе, відпочинок ( його теж треба планувати), робота і хобі, улюблені справи, зустрічі, мій чоловік наприклад має розклад коли спілкуватись з родичами. Коли життя збалансоване, нехай без грандіозних планів, мандрувань, цілей- це вже запорука щастя. Також психологія дуже допомагає- вивчати себе і концентрувати увагу саме на тому що тобі необхідно. З приводу фінансів гарна ідея вкладатися у нерухомість, особливо в великих містах. Ну так і здоровʼя- це найголовніша інвестиція.

Про фото згодна на 100%. Людей, з якими я не фотографувалася вже немає😭

Дякую ,Багіра 🙏👍✨✨✨✨✨✨

Та гидота, яка зі мною ставалася, майже ніколи не була моєю провиною. Жерти цукерки пачками я зрештою теж почала, бо мусила якось відновлювати нерви, а піти до психолога не могла (не з моїми родичами до психолога ходити). Тож конкретно щодо себе жалкую тільки про те, що багато років мовчки терпіла шкільні знущання, не звертала уваги на побутові корисні штуки (як-от ремонт унітазу) й витратила загалом понад десять років на трьох придурків. Ну, принаймні дечого навчилася. Наприклад, самостійности (це надзвичайно крута річ, усім раджу!) чи, скажімо, того, яких чоловіків точно не можна обирати: стосунки з колишнім допомогли нещодавно ухилитися перед кулею. Було й чимало такого, що нині мене рятує. Захоплення психологією вже двічі допомогло не повіситися: вперше - на чужині (півтора року існування в Польщі), а вдруге - після маминої смерти. Вивчення саме польської мови дало змогу працювати у школі, а не в Бедронці з важкими ящиками, й познайомило мене з новими цікавими людьми, ще й урятувало згодом, коли додому поверталася. Захоплення медициною й загальне розуміння того, як доглядати лежачих хворих, допомогли доглядати маму й не зламати психіки остаточно. А короткий курс економіки з університету підказав, що гроші логічно покласти на депозит, якщо вже я аж так боюсь інвестицій. Захоплення літературою, можливо, допоможе видати серію книжок, які зроблять Україну центром світу (знаю, як це звучить, але хіба хтось із вас проти?). А ще я навчилася відмовляти аб'юзерам і решті паскуд, а натомість підтримувати сталий зв'язок із добрими людьми. О, про роботу на радіо я теж не шкодую, бо завдяки цьому навчилася взагалі з людьми спілкуватися (угу, у двадцять два роки). Мені було шкода, що колись не дуже часто розмовляла з бабусею, тож із мамою буквально ночувала (теж життя навчило). А ще життя навчило мене постійного навчання й подальшого використання набутих знань! Ну, а війна навчила донатити на ЗСУ. Погодьтеся, що це вельми корисне знання: що частіше я доначу, то спокійніше сплю під час повітряних атак! Усім раджу, це вельми круто.;) За чотири з половиною роки я матиму сорок і знатиму, що почну нове десятиріччя без дикого жалю на серці. Я навчаюся, шукаю щось і роблю те, що мушу. Маю людей, які мене переважно люблять і яких люблю я. Тож нащо мені жалкувати про не зроблене колись, якщо треба зосередитися на тому, що треба робити нині?

Погоня за схудненням. Розуміння ,що я гарно виглядала та виглядаю прийшло десь в 27 років . А до того думки ненависті і просто знушання над своїм тілом та розумом жахливими дієтами ,неправильним спортом ,булімією ,доп речовинами Зараз нарешті одужую від цього , хоча інколи досі флешбечить в той стан

Люкс, дякую за цікавий контент)

Дякую за вашу роботу ❤

Постійна порада відкладати гроші на старість - дуже важлива але і складна. Грошей або впритик або з вічним кредитом. З чого відкладати....? І справа не в поганому плануванні, а в глобальній фінансовій дупі,в якій знаходиться країна та і весь світ. Треба, певно, відкрити рахунок, який буде мені не доступний до 60 років і відкладати туди щомісяця хоча б щось.

Дякую!!!!❤

Шкодую за кожну випиту краплю алкоголю

Недумала, що в свої 17 щось із чого відео буде таким життевим (9:12)

Відмовитись від токсичних людей які тебе не цінуют