І незатишно чомусь, і болісно, Туга скручує душу в дугу. Сині проліски, сині проліски Мерехтять на бузковім снігу. Те життя, що пролинуло полиском, Не догнати його, не вернуть… Сині проліски, сині проліски В зачарованім лісі цвітуть. А бабусині сльози напровесні - Все синів виглядала з війни… Сині проліски, сині проліски У дитинстві зостались вони. Світ розчахнутий дихає кволістю, Мовби ворог життя переміг. Тільки проліски, сині проліски Не зав’януть у лісі повік.