20 квітня 1891 року - народився
ЮРІЙ ТЮТЮННИК, військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився в селі Будище на Черкащині.
Юрко Тютюнник походив із бідної селянської родини Йосипа та Марії Тютюнників, коріння якої походить із Шевченкових Моринців. По материнській лінії був онуком сестри Тараса Шевченка Ярини. За його власними спогадами, народження припало «на самісінький Великдень, як раз тоді, коли люди під церквою паски святили». У сім'ї було дев'ять дітей, але дорослого віку досягли п'ятеро (чотири сини і дочка).
Навчався у сільській школі, закінчив агрошколу в Умані. В 1913 році склав іспити у Київській приватній гімназії, але був мобілізований до війська. Військову кар’єру розпочав солдатом шостого Сибірського стрілецького полку.
Учасник Першої світової війни. Після Лютневої революції взяв активну участь в українізації частин російської армії. У квітні 1917 року заснував Український військовий клуб імені гетьмана Петра Дорошенка, а за місяць по тому сформував Перший Сімферопольський український полк. Під час другого Всеукраїнського військового з’їзду обраний членом Центральної Ради.
На початку 1918 року почав формувати загони Вільного козацтва на Київщині. На чолі Звенигородського коша (до двадцяти тисяч вояків) розбив кілька більшовицьких підрозділів. У бою на станції Бобринській розгромив восьми тисячну групу Михайла Муравйова і ледь не захопив у полон самого командувача.
За часів Павла Скоропадського контролював значні території Київщини і Херсонщини. Один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання влітку 1918 року. Був заарештований гетьманцями і засуджений до розстрілу, але в розпал анти гетьманського повстання чотирнадцятого грудня організував повстання в Лук’янівській в’язниці Києва, завдяки чому опинився на волі. У січні 1919 року розстріляти його хотіли вже бійці Чорноморської дивізії УНР, однак після палкої промови Юрка Тютюнника батальйон перейшов на його бік.
У 1919 році на чолі партизанського штабу отамана Матвія Григор’єва деякий час разом із червоною армією воював проти денікінців. Весною, уяснивши суть більшовицької політики в Україні («комуни, чрезвичайки і комісари з московської оборки»), підтримав антикомуністичне повстання («Влада радам народу України без комуністів»), перейшов на бік УНР і здійснив багатокілометровий рейд Правобережною Україною.
Командував Київською групою Армії УНР, заступник командувача Армії УНР. Один із ініціаторів Першого зимового походу (грудень 1919 року - травень 1920 року), який пройшов від першого до останнього дня. Був нагороджений "Залізним хрестом за зимовий похід і бої" номер два.
Не склав зброю після інтернування українських частин у Польщі наприкінці 1920 року.
Очолив партизансько - повстанський штаб, що готував загальноукраїнське повстання, командував повстанською армією в Другому зимовому поході (листопад 1921 року). Після його розгрому з невеликим загоном пробився до Польщі, де, під прізвищем Крижанівський, заснував із товаришами кооперативне товариство «Схід» для взаємопідтримки ветеранів Другого зимового походу. Готувався до продовження боротьби - намагався відновити повстанську мережу, надсилав агентів у радянську Україну.
«Незважаючи на те, що ми нібито притихли, червоні росіяни бояться нас: ми для їх, здається однаково, що Ганнібал для Риму, а може й гірше, - писав у листі влітку 1922 року. - Зараз вони обсадили румунську границю кавалерією і уперто чекають прориву «Тютюнніковських банд». Часом дивно буває, що вони нас бояться…».
У 1923 році завдяки спецоперації «Синдикат- чотири», коли від імені фіктивної «Вищої військової ради» Тютюнника виманили в Україну, закликавши очолити революційне повстання, його заарештували органи ГПУ.
Тривалий час він відмовлявся від співпраці з радянськими органами, але тоді чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або покаянний лист, або всім смерть. П'ятнадцятого серпня Тютюнник оприлюднює звернення «До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції». Для широкого загалу повідомили, що він перейшов на бік радянської влади добровільно.
12 лютого 1929 року Юрка Тютюнника заарештували вдруге, звинувативши в «пропаганді українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Для «дорозслідування справи» був висланий до Москви. Під час допитів чекісти намагалися вибити інформацію про Другий зимовий похід.
20 жовтня 1930 року в Москві генерал Юрій Тютюнник був розстріляний. Його дружина, Віра Тютюнник-Левицька повідомлення про виконання вироку отримала лише в 1932 році.
28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України Юрка Тютюнника було реабілітовано.