Найбільше шкода дітей, їм промити мізки це як виховати службових собак. Будуть кидатися без роздумів на кого вкаже хазяїн командою "взяти"

@@Wargfox чула,на,,миротворцю,, багато вчителів

Я в 2014 трохи пожила у Донецьку. Це таке почуття покинутості і відчаю. Як я вас розумію. Пам'ятаю як проїхала останній блокпостах того клятого днр , то і сонце мені здалося яскравішим і небо го лубішим.

Інтерв'ю у Золкіна зовсім не інформативні, бо вони брешуть від початку і до кінця

цікаво, а ви з Луганщини? як ви відчуваєте ці відмінності?

@@hannameshcheryakova9679 Так, я з Луганщини. Началась в Луганському університеті Шевченка. Відмінності, перш за все, відчуваю, в інформаційному просторі: всюди, де йде мова за Донбас, чую "донецькі", "ну ось так в Донецьку", "донецькі те то й се то," тощо; Луганщини наче й не існує. Я розумію, що ця область - не Донбас (окрім кількох районів), і не була в 2014-му настільки активна, як Донецька, але ж це теж Україна, окупована вже 10 років. На відміну від Донецька, в Луганську ситуація була інша ще з 90-х: Донецьку ділили й дерибанили "олігархи доцецькі", в Луганську ж повернувся а-ля "комсомол", який не вміючи "хазяйнувати" - просто все покрав й просрав (вибачте). Самі люди - теж інші; для багатьох донецькі - це були "борзі й блатні". "Ааа, то ж луганські" vs. "Ааа, то ж донецькі" - я ніколи не відчувала, наприклад, що це - "один район, що кормить всю Україну".)) Сама окупація Луганщини в 2014му відбувалася інакше - у всіх на слуху всі ці захарченки, гіві, мотороли,паши губарєви; всі знають про проукраїнській опір в Донецьку - а про Луганськ в цей час я майже не чую. Тому й хотілося б послухати когось звідти. Там різко (ну, відносно) з'явилася купа проросійських організацій - всілякі там "молода гвардія", "луганська гвардія", "луганські партизани", тощо - всі вони товклися з луганськими комуняками, вимагали голосувати за вихід з України... В більш гарячій фазі туди вже приперлося багато банд так званих "казаків", які між собою стрілялися по вулицях за території.. Саме населення не розуміло взагалі, що відбувається й просто боялося що не повбивали. Тупо бєспрєлєл, а в інфо просторі в чей час від Украхни не було майже нічого - всі більше вірили всяким там "аднакласнікам" й чуткам від сусіда, так би мовити. В 2014-му більшість була проросійською (в мене однокурсник радів як дитя з "молодої рєспубліки малоросія"), проукраїнський мітинг 9 березня біля пам'ятника Шевченку - це лише десятки людей були, не сотні, але й тих явно не з квітами зустрічали ті маргінали з триколорами. В 2022-му я від мами чую: "всі нас кинули, не потрібні ми ні росії, ні Україні" - й гадаю що десь приблизно так багато там зараз і думає (повне розчарування в усьому). Інша частина - мутить бізнес собі нормально (маю кількох таких - салон масажу, автосервіс... ім норм що росія, що Україна). Хто "за расію" - іздить собі працювати туди (вони й до окупації туди моталися на будівництво). Це я все про молодь. Але це - мої відчуття й окремі випадки, тому й залишила коментар вище: Хотілось бі послухати когось, хто більше знає про сьогоднішні настрої й ситуацію в тому ж Луганську (в мене там зв'язків зовсім нема - всі пророс. залишилася - далекі знайомі, з ким особливо не побалакаєш; рідня - в області, їх район теж влаштовує расія. батько мовчав-мовчав, а в 2022му видав "нарешті все так, як і повинно бути"...) Якось так.

@@hannameshcheryakova9679 так, я з Луганщини. Писала тут вам довгий коментар зранку (щодо відмінностей), а тепер бачу, що його немає... чи то Ютуб зніс, чи то модератори... ((

так, з Луганщини. вже третій раз намагаюся відповісти вам щодо відмінностей, але коментар зникає... ((

Дісно, про Луганщину майже не говорять....

А моя мама все життя вибудовувала навколо квартири, яку отримала з батьком після знесення старої хати. Вчепилась і каже: «Я у себе вдома, в моєму Донецьку, хай вони йдуть».

Насправді на це здатні не всі, це як зараз люди не виїжджають з прифронтових міст та залишаються жити в рідних домівках. На Харківщині навіть зараз триває примусова евакуація для родин з дітьми (!!!) з селищ поблизу бойових дій. В Донецьку бойових дій не було, прямій небезпеці також (якщо ти мовчиш) і терпіти, але в рідних стінах була змога. Так моя знайома жила в Донецьку до літа 2020 з абсолютно проукраїнськими поглядами, потім вже коли надія на повернення української влади в них померла вони продали дім та переїхали... в Маріуполь. Та документи днр так і не взяла, хоча на роботі заставляли. Дитину їздили реєструвати в той же Маріуполь, шлюб укладали теж на підконтрольній території. І тільки коли закрили пропускні пункти пояснюючи це пандемією... життя в Донецьку стало остаточно пасткою, яка зачинилася.

@@user-uj4nn5zz2y це точно: пастка, інакше не скажеш 😔

Та, звісно, треба валити звідти. З цієї залупи дєрлянської, а хто не звалює, треба розмовляти з ними.

Квартирою виправдовують свою лояльність до ерефії... Ми купили квартиру за 4 роки до війни. Зробили там ремонт і просто кинули все, забравши лише фото і одяг, дитячі книжки. Все нове з новим ремонтом.

😭😭😭 тільки написала коментар про те, що сподіваюсь, що ґрунт почують й українці з інших регіонів й ваш коментар відчувається як міцні обійми після тяжкого дня 🫂

досить дивне формулювання.. стільки ж скільки і в інших регіонах, хіба ні?)

всюди були і залишаються свідомі люди й гівно. бʼюсь об заклад, що ті, хто порізав вам колеса це ті ж люди, хто зараз звинувачують у війні Донбас, а не росію

Це пиздьож. Супротивникiв вiйны набагато бiльше.

Як зараз батьки себе почувають ? Прожити 8 років в окупації .. це важко

@@VladaK11 Дякую за запитання! Ну вони не відірвані від реальності були, раз на пару років приїжджали, та й мама з Хмельниччини, їй руським міром мозок не промиєш так просто, при собі свої думки тримали, коли там були. Дорога кілька діб через кілька країн була найважчою через здоров'я, а так нічого, копирсаються на городі. Єдине, кажуть, що дуже скучно, нікого не знають, та й в селі, де зараз, навколо мало людей живе.

@@inkfr0 хай щастить! Потрібен час і звикнуть. Українська земля лікує ❤️🫂

@@VladaK11 Дякую! Перемоги нам всім, а все інше дрібниці.

результат рос пропаганди це ваш коментар) пояснити «а чому ж так сталося» можна лише як на Україну напала росія, більше пояснень немає

Це зрозуміти можуть тільки ті, хто був примушений все покинути. І виїжджати з сумкою в одній руці, а в другій кішка в переносці. А квартири переселенцям здають за всі гроші миру наші патріотичні співгромадяни. І розуміють, що ані Київ ані Львів ніхто ніколи не захопить. Тому і можна розмірковувати, як же так, не хочуть залишити домівки, в яких прожили все життя.

@@Elena-ko6kj 100% , скажимо так , це не провина пана Ковжуна - не зрозуміти таких ,це іх щастя що їх захистили , а нас не змогли.

@@Elena-ko6kj а в 2014 багатьом відмовлялись здавати. Багато людей повернулось саме тому. що не змогли влаштувати життя на неокупованій території. А там було де жити.

@@marinao4037 У тому ж і річ. І тепер казати про усіх, що вони ждуни, це не відповідає дійсності. Влада нічого не зробила, щоб було якось по-іншому. Така вона, єдність.