Дякуємо за допомогу всім!!!💙💛🇺🇦

Дякуємо всім, хто надає допомогу нашим переселенцям!

Ми з дитиною виїхали з Херсона в Тернопільську область, нас дуже добре прийняли, видали купу допомоги і я вже з наступного тижня виходжу на роботу, а дитина до школи! Не зволікайте, краще виїхати і спати спокійно, все в нас буде добре!❤️ Тримаймося))

Спаси и сохрани всех людей мира от войны.Дай бог вам всем здоровья и мира

Дякую DW за інформативне відео, розумію тепер краще ситуацію людей! Стільки людей допомагають людям, що змушені були покинуті будинки! Вони молодці!

Смотрю и плачу , сама така полтора месяца выехали , а домой так хочеться в гостях хорошо , а дома лучше

А ми залишились...допомогаемо людям...годуемо тварин.У нас 4 собаки 3 кота... Антонiвка знаходиться як раз навпроти лiаого берега,де знаходиться Антоновський мicт....Бiднi люди...який там був жах!Наша дача на лiвому березi коло НАИРИ.....Усi дачи разгробували рлсiйськi солдати...Ми чекаемо коли з лiвого берега вижинуть клятих ворогiв...Наш Херсон вiдродиться...ми вiремо у перемогу...Слава нашим захисникам! Низький уклiн iх батькам.🙏💛💙

Дуже дякую усім .

Божого захисту Україні та українським захисникам!!!

Дякую, Хмельницький, ми дуже цінуємо

Боже, як боляче на це дивитись. Лбди мусять кидали дім, рідні стіни, і їхати далеко в невідомість. Я і досі не можу наважитись покинути Херсон. Але те що роблять Хмельниччани для нас - то неймовірно душевно. Дуже ввм вдячна. Нам дуже важко покидати домівки. 😭

Просто хочеться побажать росіянам,щоб вони стали на нашу стежку страждань!!!

Очень жалко простых людей... БУТЬ ПРОКЛЯТЫ ТЕ ,КТО РАЗВЯЗАЛ В ПРЕКРАСНОМ ГОСУДАРСТВЕ УКРАИНА, БЕЗУМНУЮ ВОЙНУ!!!

Всіх розумію і співчуваю. Дівчина якій не підійшло житло теж розумію , впевнена Бог допоможе кожному влаштуватись якнайкраще! Головне що виїхали ❤❤❤🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Спасибо, Хмельницкий.

Молодці, що виїхали. Зараз головне зберегти життя дітей, своє життя. І допомагати країні хто чим може. Ми з донькою були біженками 5 місяців. Повернулися коли стало безпечніше. І ви всі повернетеся, потрібно якийсь час звикнути, перелаштуватися. Хай допомагає вам всім Бог🙏

05:09_ "Если заведение начнёт работать - мы попросим людей найти себе другое жильё". Другими словами - освободить помещение. Да уж, оптимистично. (

🙏💙💛😢

А что дальше? Остались голые и босые не кому не нужные...людям нужна нормальная работа ,чтобы просто жить.спасибо добрые люди за помощь

😥

Зробіть офіційний сайт де люди можуть написать прийму переселенців .може у кого є хати пусті

А чого не виїздять в Конча Заспу ,там такі маєтки .

Спасибо.

😢💙💛

Розповідь моєї родички Юлії (імена змінені) про евакуацію з Ірпеня в Ужгород на початку березня 2022 р. «Вже в перші дні війни ми з чоловіком вирішили, що місто потрібно терміново залишати. Я думала тільки про свого п'ятирічного сина Максима, і ми з чоловіком уперше вимовили страшне слово «евакуація». Вранці я прокинулася й помітила за собою нову звичку - раптово здригатися всім тілом від гучних звуків. Увечері все тіло тремтіло; страх проникав у душу разом із зимовим вітром. Наступного ранку ми з Максом на сусідській автівці вирушили в Київ на вокзал. Чоловік залишився - коригувати дії тероборони. Ми плакали. Далі - блокпости в Києві. Довгі години минули, доки ми дісталися вокзалу. А там - страшна тиснява й істерика. Я пригорнула Макса і зрозуміла - страшне попереду. Раптом щастя: подзвонив «дідусь» (батько чоловіка) і сказав, що «бабуся» їде автівкою. На Закарпаття. Вона може взяти Максима! Вперше за понад тиждень я плакала від щастя. Чекали на «дідуся» майже без свідомості. Щойно розсталася з чоловіком - тепер повинна була розстатися з сином. Очі вже були сухі - в них не було місця сльозам. Вони вирушили, а на мене очікувало їхати «як-небудь», їхати за ними - ніхто не знав як. Під’їхав «Інтерсіті» до Львова - тиснява й істерика набрали нових обертів. Хвилі натовпу «внесли» мене у вагон - без опору, майже без свідомості. «Занесли» й поставили посеред вагону у проході. Люди, переважно жінки й діти, стояли щільно, майже впритул одна до одної, так, що навіть навпочіпки нема де присісти; маленьких ще десь якось розсадили, а хто старші - стоячки. Утримуючись лише однією рукою. Не думала, що в дальній дорозі можна їхати «без місця», як у трамваї. І раптом знову згадала це страшне слово «евакуація». Їхали в темряві, без світла, майже без зв'язку, мами і діти «продиралися» в туалет і назад. Інколи кричали діти, але переважно в повітрі «висіла» приголомшлива тиша. Інколи поїзд зупинявся і стояв просто посеред темряви. Люди також стояли і непритомніли. Мами, сестри, доньки. Вже ноги «гуділи», боліла спина. Рятували лише думки про Максима: вже незабаром ми зустрінемося в далекому Закарпатті. Якісь люди принесли воду, дитяче харчування, памперси - «сидячі» мами плакали від щастя. Хтось сказав: це волонтери зі станції. І в голові знову закрутилося це страшне слово «евакуація». Іноді свідомість не може терпіти те, що можуть терпіти ноги. У Львові я вийшла з поїзда непритомна, а те, що побачила - вразило: знову натовп і тиснява. У вокзал не можна було зайти, з нього не можна було вийти. Але заради Максима потрібно було починати «жити». І я пішла до волонтерів. Вони показали, де можна присісти й поїсти, та й просто «віддихатися». В місті, як мені сказали, - комендантська година. Підходили волонтери і пропонували підвезти до піших переходів на кордоні з Польщею, проте казали, що там величезні черги. Безуспішно намагалася додзвонитися до «бабусі», тривога за рідних не полишала серце. Додзвонившись до Ужгорода. дізналася, що їх немає. Я знепритомніла від тривоги прямо на очах у натовпу, але мене заспокоїли, що на дорогах блокпости і мій Максим із «бабусею» можуть затримуватися. Трохи відхолонуло від серця. І одразу відчула, як мені холодно на цій великій площі незнайомого мені міста: вдома я навіть забула нормально вдягнутися. Волонтери складали списки на автобуси до кордону. Я остаточно змерзла і пішла «ховатися» у вокзал. І знову чекати на поїзд до Ужгорода, який невідомо коли дістанеться з Києва до Львова… стоячи. Дві з половиною години. І знову рятували лише думки про Максима: зустріч із сином у близькому вже Закарпатті - все ближче й ближче. І нарешті я дочекалася! В поїзді сиділа майже непритомна. І от через 6 годин - довгоочікуваний Ужгород. Зустріч родичів. Сльози і радість! А ще через 2 години - приїхали нарешті Максим з «бабусею». Потрібно пережити страждання, щоб відчути всю повноту миттєвого щастя! Автівкою вони добиралися на Закарпаття довше, ніж я на двох поїздах із зупинками та очікуванням на львівському вокзалі! І в цьому - весь смисл страшного слова «евакуація». Люди, пам'ятайте про страждання, яких завдав нам усім лютий ворог. Пам’ятайте про кров і сльози наших рідних українців. Після нашої Перемоги - не забудьте, благаю вас».

Да сохранит Господь людей! Люди Прийдите к Господу, пока не поздно, Господь сказал; Покайтесь и Веруйте в Евангелие! Также Господь сказал; Приходящего ко Мне, не Изгоню вон! Пока Господь долготерпит ещё не желая, чтобы кто погиб, ну имел жизнь Вечную! Прийдите к живому Господу и служите Ему! Мы живём в страшное и последнее время, всем желаю, добра и мира!

Слава Богу шо громади и страна помогае,годують,одяг дают,дети успокаиваются,а там и в сёлах дома найдутся для семей,все же людей не на улице оставили,а в тепле и с едой

У вас є клепка в голові. Давати таку інформацію.

А как хорошо было летом при окупантах

Местные хотя бы галушками накормили!Не стыдно!?

Все буде добре, молодці що виїхали , рятуйте психіку дітей .

Ходять слухи що сутенери під виглядом роботодавців пропонуючи роботу українським дівчатам,жінкам везучи їх в Німеччину везуть їх у секс-рабство.не розуміють балвани адже жінок дівчат ,брати,батьки,родичі воюють на війні,ой як буде гаряче сутенерам в цих країнах коли військові повернуться з війни.

Спасибо Крыму, Краснодарскому краю за то, что тоже приняли очень много тысяч переселенцев.

Лживое сми

У всех говор не Херсона

В америку или в явропу . к вашим братанам .

Не ну, нормальные нищебродские условия для украинских нищебродов. А где ж те миллиарды долларов помощи от США и Европы?! Кто наживается на гуманитарке?

Кладбище ей не нравится.

Зробимо їх разом ЩЕ РАЗ! Голобородько.

Зате Херсон звільнений

Ждуны,дождались....

Пусть скажут огромное спасибо, своим всушникам, которые раздолбали Херсон и Н.Каховку!!!!!

Скажіть, будь ласка, я може бути, що в селі було скільки то хат, в яких жили родини місцевих. І тут приїздять ще стільки ж людей із зони війни. Де їх селити? Вигнати хазяїв? Що за наглість? "Ми їхали, думали, що дадуть окреме житло"... Ви ідіоти? Влаштовуйтесь на роботу, шукайте житло в оренду. Не подобається? То кацапи вас приймуть...

80% выехали в Россию. И что ? Эти хотели выехать в Европу наверное . Пусть едут.

Охренеть куда людей селят.А выплаты они до сих пор наши получают.Что им Зеленский сертификаты раздаст. Уж столько бабла у Зеленского и недвижимости .Остались не уехали из проблемы.

з

Інтересно, чому сільські баби завжди говорять низьким, грубим голосом?

Какие 60тысяч. Брехуны. Выезжают в никуда. Помощь для ВПО 2000, жилья нет, бомжи.

А как ждали ВСУ. Дождались и убежали

Странно , а так радовались приходу бандеровцев .