Знали б ви наскільки це відео вчасно. Вже певний період дуже сильно накриває, більше, ніж раніше, ви буквально просто навіть мінімальною згадкою про важливість ментального здоров'я вже врятували би. Велика подяка за вашу роботу і адекватність.

Ох як актуально. Я завжди була найпозитивнішою і найрадіснішою людиною в будь-якій компанії. І от війна довела мене до субдепресивного стану і панічних атак. Я завжди любила людей, вважала світ прекрасним, а тепер вся опора, вся віра, вся довіра до світу пішли з-під ніг. Більше не відчуваю ані радості, ані любові до світу, ані толерантності, ані любові до людей. Це так дивно бути в такому стані, так страшно і мені шалено не подобається, але розумію, що тою, як була, вже не буду ніколи. Тепер я зла, стримана жінка, яка 90% часу відчуваю шалену лють і не тільки до русні, а й до світу взагалі, бо заїбали давати русні премії, тупити з наданням зброї, тощо. Все життя сконцентрувалось навколо війни, яка як чорна діра всмоктує в себе все, що цікавило і радувало раніше.

Дякую за те, що говорите про це. Так погано як цього року мені не було ніколи. Кожен час коли я з брудною головою і після істерики, натикаюсь на відео, що «ми всі українці в порядку і нормально переживаємо те, що відбувається», я відчуваю себе неправильною. Мені жахливо важливо чути як про це говорять в інформаційному просторі. Звісно це не означає, що всі повинні опустити руки і говорити лише про психологічні проблеми, але якщо ми будемо закривати постійно на це очі, воно може загостритись до такого, що в один день ми не зможемо так просто відвернутися від цього. Висловюю всю підтримку кожній і кожному, хто її потребує ❤️

Мене смішить те, що, мовляв, "звертаються за психологічною допомогою лише слабкі люди") Гадаю, так вважають ті, хто дуже далекі від розуміння, що це власне таке. Бо насправді треба неабияка сміливість, щоб відчувати, усвідомлювати й вивозити все те, що піднімається у людини в терапії. Кажу, як психотерапевтка й людина, що сама не перший рік в терапії. А дівчатам дякую за випуск: як завжди, професійно, змістовно і, що важливо, - доречно 💜

Ми живемо у складний час. Росіяни завдали нам багато болю. В тому числі ментального. Думаю важливо розуміти, що психологічні рани не зникнуть одразу після нашої перемоги. Нажаль, ці шрами болітимуть ще довго і по закінченню війни. Тому необхідно говорити про те, що на душі. Шукати підтримки і надавати її. Щодня опрацьовую історії людей, які вчинили якусь велику дурню. Також стараюсь проаналізувати чому саме вони це зробили, а не просто засудити. В більшості випадків це були люди, які мали проблеми з психікою. І маю припущення, що вони не намагались опрацювати їх, а просто жили з ними. Деякі намагались, але в них не виходило. В нас має вийти. Тримаймось купки.

Я з прифронтового Запоріжжя, зараз знаходжусь на Західній Україні. Поїхала, коли зрозуміла, що не можу їсти і спати, постійно спазмувались шлунок і грудна клітина. Страшно засинати, бо прокидаєшся вночі від вибухів. У вересні наше місто обстрілювали щоночі, в мене флешбеки як сиджу і чую вибухи по місту, пишу батькам кожного разу, як вони. Дуже бісить, як люди з-за кордону, які не переживають такий досвід, радять не накручувати себе, розповідають що робити і жаліються. Не можу через це спілкуватись з подругою, яка виїхала. Почуваю себе сволотою, дуже соромно, що не справляюсь з емоціями.

Коли я була мала, питала в мами «ми підемо на річку на вихідних? чи підемо в кіно? тощо» і вона завжди відповідала «ЯКЩО ДОЖИВЕМО». І мене це дуже травмувало! Коли виросла, я сказала їй про це. Якщо це дорослих бісить, уявіть, як дитині важко таке зрозуміти. Не кажіть такого своїм дітям:(

Проплакала 60% відео. Вийшло досить терапевтично.😅 А якщо серйозно, дуже-дуже вам дякую за такий корисний випуск. Хоча я, здається, не згадаю жодного вашого відео, яке б не було корисним. U rock! 💙💛

Сподобався позиція "фак" від психотерапевта. Аж дихати легше!))😁😁😁

Дуже дякую за те, шо торкаєтесь тем ментального здоров'я. Я дуже тривожна людина, та мені здавалося, шо я норм тримаюся. Але останні три дні я, мабуть, переповнилась, через це починала плакати. Та тільки шо поговорила з психотерапевткою і стало краще. Люди, будь ласка, дбайте про свою кукуху. Це важливо! Нам ще країну відбудовувати!

Стосовно відвідування психолога/терапевта/психіатра, а також прийому певних ліків. Пам'ятка тим людям, котрі на це дивляться зверхньо. Як не доглядати за своїм психічним здоров'ям, то Вашу " психічну недоглянутість" відчуватимуть оточуючі. Особливо сім'я і колеги.

Дівчата, хтось шморгає носом, одужуйте! А про панічні атаки - супер актуальна тема. Моя перша атака сталась на 2й день великої війни у бомбосховищі. Я прямо почалась задихатись, часто дихала і мені не вистачало повітря, у мене паморочилась голова і допомогла методика з назваинням речей які поряд, їх колір і знайти поруч щось такої самої форми чи кольору поряд та назвати його. Наступна хвиля атаки сталась 8 березня, у мене просто як пішла земля з під ніг і я почувала себе максимально безсильною і безпорадною. я зрозуміла, що мені потрібна допомога фахівця та звернулась на гарячу лінію психологічної допомоги. Там зі мною поспілкувалась фахівчиня близько 15-20хв, я заспокоїлась. Основна теза яку я винесла з цієї розмови - я маю право на будь які емоції. Незважаючи на те що моє становище краще чи гірше чим у інших я маю право на ці емоції і кожен проживає цей стан по своєму. Це дуже перекривається з тим, що ви кажете про агресію і Дашу малахову. Ми маємо право на цю лють та на всі інші емоції. Бо немає поняття правильна чи неправильна реакції чи емоція на якусь ситуацію. Ми реагуємо так як ми можемо.

Люблю вас, прекрасні Яна і Емма! Дякую за всі теми, що підіймаєте, за подачу, за гумор, за чудову мову!

Ненавиджу цапів за цю тривожність і палючу злість, яку вони вселили в мене. В мене не найсильніша нервова система, і війна їй сили не додає. Але на люті я доживу до перемоги над ними і тоді буду гармонізувати свій внутрішній стан. Тримаймося!

Важливий випуск. Дякую, що освітлюєте існування ментальних проблем, Вони менше впливатимуть на соціум , якщо розвивати видимість, повагу і підтримку людей, з ментальними проблемами. Наприклад, я від початку війни, півроку мала суїцидальну депресію. Зараз вийшла з неї. І хоча досі емоційно нестабільна, тим не менш маю підтримку друзів, продуктивна і готуюсь до соціального проекту.

Дівчата, я тільки сьогодні мала консультацію з психологом на цю тему. Я не могла випустити емоції, але коли почала вас слухати - розсплакалась, стало краще, дякую що я не одна

Дівчата, дякую, що озвучили момент з дороговизною терапії. Тому що мене прям бісить ця історія про слона, якого ніби то немає в кімнаті. Багато хто агітує йти в психотерапію в форматі: не стидайтеся, це не соромно, йдіть лікуйтея, це норма, ну чого ви, бла-бла. а те що це тупо не кожному по кишені - ні, ми такого не чули.

Вдячна за вашу відкритість. Впевнена, що обговорення таких тем допоможе багатьом людям подолати свої емоційні гойдалки. Дякую за вашу працю ❤️ Особисто мені, ваші ефіри дуже допомогають почувати себе нормальною.....

Дівчатка, офігенний ефір, дуже гідно по поличках розклали, а це тема дуже складна. Повага та подяка за те що підняли проблему тривоги, бо завжди актуальна, а зараз і тим паче

Дякую за це відео! Якраз читаю книгу Станчишина "Емоційні гойдалки війни"! У мене був і до Повномасштабної війни тривожний розлад, але перед вторгненням теж взяла паузу у терапії. Після перших тижнів і знаходячись вже за кордоном - мене поплавило дуже сильно. Зловила сильну дереалізацію, коли буквально в нервовій ситуації дивилася на себе зі сторони. Це дуже сильно мене налякало і я відразу почала шукати психотерапевта для того аби продовжити терапію. В результаті ще мала направлення до психіатра і якраз це допомогло виявити тривожний розлад, що я мала що з підліткового віку. В результаті зараз проходжу медикаментозну і психотерапію. З одного боку від цього жити стало легше, а з іншого - я все ще дуже чутливо реагую на події навколо. Варто пройти масованій атаці, або якщо не за графіком на роботі відключили світло, і випадаю на декілька днів із стабільного самопочуття.

Дякую, що говорите, про те, що відчуваєте. Це дуже цінно. Розумієш, що не один переживаєш це.

Сподіваюсь, у вас буде більше випусків про ментальне здоров’я. Бо це важливо не лише зараз. Цього бояться, уникаються, стидаються. Але це таке ж саме здоров’я. Чекаю на випуск про депресію та інші стигматизовані суспільством ментальні розлади.

Дякую дуже вам та всім хто воює за нас! Слава Україні

Дякую за такий корисний випуск! І за добре слово стосовно психологів-початківців, для нас це дуже цінно)

моя перша панічна атака сталася у мене в громадському транспорті. це було 10 років тому, і це було дуже страшно, бо я тоді не знала, що це було. Атаки продовжувалися більше року. на щастя вони не повернулися після початку повномаштабного вторгнення, за це я вдячна своїй психіці. я з Миколаєва, 24 числа ми поїхали до батьків чоловіка - чомусь подумали, що це гарна ідея, бо у них принаймні є підвал, а в Мико квартира на 9 поверсі. мої батьки і сестра з родиною лишилися в Миколаєві. в перші дні все здавалося нереальним. але коли я побачила фотографії російських танків на центральному проспекті, в 2 кварталах від будинку сестри, де в той момент була і її родина, і мої батьки, мене накрила така дереалізація, якої я не переживала ніколи в житті. і вона практично не відступала аж до перших фото з Київщини. моя подруга жила в Ірпіні. на початку лютого вони з хлопцем переїхали до Львова в передчутті проблем. я дивилася фото і відео і розуміла, що вона могла бути на тих фото, я могла побачити її серед тіл. ми самі були в 30 км від Снігурівки. російська техніка їздила через Снігурівку на початку вторгнення, а далі або їхала на північ в наш бік, або повертала на захід в бік Миколаєва. до нас вони заїхали 1 березня, був бій в центрі міста, згоріли декілька будівель, потім вони відійшли і почали гатити по місту з градів, а далі їх накрила наша авіація. ми весь цей час сиділи в підвалі. я не відчувала нічого, я наче сиділа під водою, гладила себе по обличчю, ніби намагалася переконатися, що я ще існую. а коли вони окупували Снігурівку, я була впевнена, що ми будемо наступні, і почала уявляти, якою буде смерть. ми виїхали з області в середині квітня, через місяць приїхали в Рівне, і тут мене нарешті почало накривати всіма емоціями, яких я не переживала до цього - бо перестало гупати над головою і не потрібно було прислухатися (в тому місті, де ми були до квітня, не було сирени + коли діставала артилерія, то попереджень ніхто не давав - ти просто орієнтувався на звук і біг в підвал). тато весь цей час лишався в Миколаєві, мама в області, тому кожен приліт по Миколаєву означав перевірку, чи живий тато, чи в порядку друзі, чи ціла ще моя квартира. дереалізація рятує

🙏🏻 дякую. Озвучуєте такі тонкі, та при цьому масштабні теми… Панічні атака… саме така назва була мого стану в дитинстві, коли треба було розповісти вірш - оце встати зі стільця, весь клас на тебе дивиться (ну це в моїй голові так, бо зазвичай усі зайнайняті своіми справами) і розповісти… на пам’ять… а ця сама пам’ять у цей момент вимикається, бо прокинулась паніка і заполонила всю тебе - кров шурує до лиця (тиск вгору), тримаюся за парту аби хоч якась опора була, і добуваєш рядки віршу з пам’яті, аби адекватність якусь тримати… А от вчителька дивиться на тебе, голову опускає… звісно, тоді, років так 30 тому вона певно і не знала що робити з цим і як це називається… та моїй внутрішній дитині то завжди боліло - зара душевний шрам залишився - доросла людина бачить що я майже непритомнію (моє обличчя ставало кольору томату) і нічого не робить… І ці панічні атаки супроводжували мене досить довгий час у некомфортних для мене обставинах… Допомогла праця над своїми дитячими травмами, впродовж років так 10-ти… аби все то пережити, усвідомити, прийняти і навіть зрозуміти ту вчительку, яка тоді нічого з тим не робила. Прийняти та обійняти свою внутрішню дитину, поламану світом дорослих, що мали таких саме поламаних внутрішніх дітей…

Дуже дякую Вам за те, що піднімаєте такі теми! ❤️ На жаль, це зараз актуально як ніколи. Нам всім зараз дуже важко, але ми маємо витримати і стати сильнішими 🙏🏻 І, звичайно, перемогти! 💙💛

Хоч я й дивлюся цей випуск задовго після того як він вийшов, але це дуже корисна інформація. Дякую вам за це відео! Чудово підібрана інформація. Ви супер, ви вогонь, палайте далі ❤️‍🔥

Колись дуже давно хто питав в сторіз що робити якщо в голові торба а в душі коти накакали.. І на той момент відповідь була проста: "Відчепитись (від&$@тьсь) від себе". І та, якраз оце важливо. Поїсти, поспати, погуляти, та вже хай навіть випити. Я в перші тижні по 25-30к кроків по місту мотав - попускало. І та, на терапію нам потім всім дорога (а то і вже, а може і бігом). Не варто закидати себе в довгий ящик ще при житті. Спасибі за розмову. Дуже важлива тема.

Добрий вечір, дякую за проговорення так важливої теми на сьогоднішній час, маю до Вас маленьке прохання, якщо є така можливість повернути до випусків песика, шафу з книгами та крісла-мішки. Дякую, хай квітне український KZfaq.

Дякую за те, що обговорюєте це! І колись люди потихеньку почнуть ходити до терапевтів, не соромлячись

Є напів чарівна пігулка) Це фізична культура. Не обов'язково сильно завантажуватися, ключ у регулярності. Не мій вираз, але звучить так: "регулярні заняття фізичними вправами дають можливість зняти проблеми із плечей і поставити перед собою". Не вирішити, але " поставити перед собою", щоб вони не так тисли сверху. Доречі, багато є капітальних дослідженнь, шо демонструють користь фізичних вправ, задля протидії стресу.

Дякую за розкриття цієї теми. Днями тільки думала про мою реакцію на сигнали повітряної тривоги, вони мене заганяють у ступор, де б я не була, і яке полегшення відчуваєш, коли відбій. Дійсно, іноді здається, що це ніколи не закінчиться. Та тільки хтось із знайомих в твоїй присутності починає розповідати, що все пропало, ти тут же починаєш доводити, що боротьба наша немарна і треба вірити у наш народ, у наших захисників, у добро і ми переможемо обов'язково . Які часи переживаємо, такі і емоції відчуваємо і це нормально.

Дякую вам за таку важливу тему 💚 я вже років 10існую в дуже поганому психічному стані, я всього боюся, я соціофоб, мені боляче кожен день і кожен день я мрію покінчити з собою... Коли почалась війна перший місяць мені було навіть спокійно.. Це схоже на птср, в тебе настільки сильна фонова тривога за все на світі, що коли стається щось погане ти заспокоюєшся бо мозок каже "ну от я ж казав все буде погано і от я правий"... Але потім мене роз'ї6ал0 і тепер мені ще гірше ніж було до 24...я вже років 5 не можу знайти хоч якусь роботу, я ненавижу себе в всього боюсь... Лише останні роки в спробах допомогти собі я зрозумів що мені конче необхідна психіатрична допомога, але це неймовірно дорого.. А безкоштовна траплялася лише чи зовсім погана і ставало гірше, чи це просто психолог початківець який мені нічого нового не сказав і ліки він не виписує... Сімейні лікарі взагалі не знають що таке психічне здоров'я... І от існую я в боргах, в повній залежності від партнера, який зараз теж зламаний і фізично і психічно... І він гарна людина дуже, але я ненавижу себе за свою нікчемність... І війна просто добиває кожен день... Я не знаю що робити, від почуття тотальної провини і загонів я хочу прямо зараз видалити оце все шо пишу, бо мені соромно що я нию ніби.. Але кожного разу пишу про це просто в надії що хтось допоможе,підкаже... Яку роботу шукати в такому стані якщо через батьків і їх секти в минулому я не маю освіти, якщо я боюсь всього і всіх, яку допомогу знайти, як знайти безкоштовного але нормального кваліфікованого психіатра.... Тому буду вдячний якщо ви поговорите про це в наступних відео..

Дякую, дівчата! Корисно. Я якраз цього тижня дослухала аудіокнижку "Емоційні гойдалки війни". Приємно було побачити й почути його автора, доповнило гарно картину. Ну й традиційне дякую вам, що щиро ділитесь вашим досвідом, це допомагає нормалізовувати такі теми, розуміти, що я не одна

тотал метч!! так круто знати що ти не один в тривожних думках . рідко про це хтось говорить і складається враження що ти один такий

Дякую дівчата, що розклали все по поличках стосовно люті і ненависті. Коротка історія з життя. Працюю в Польщі в колективі, де більшість людей дипломовані психологи. Під час однієї з розмов про хороших росіян кинула фразу "Хороший росіянин - мертвий росіянин", що дещо шокувалось моїх колег і вони почали мене критикувати. Я ледь стримуючи сльози намагалась якось пояснити те, чому я маю право на ці емоції, особливо беручи до уваги те, що за день до цього мобілізували мого рідного брата. На це все я почула фразу "а ти не думаєш, що через такі слова дехто з поляків може побачити в тобі Бандеру?" Занавіс.

Доброго вечора) додивилась до кінця ( втім як і завжди). Дякую за таку важливу тему... Я плачу, коли ні хто не бачить ( здається що це допомагає). І зараз теж. Багато того що кажете мені буде близьке. Планування життя це для мене дуже болюча тема, так само часто проговорюрю "...якщо залишимось живі, то...". Але най болісніше думати як планувати життя доньки в час війни... Коли бачиш стільки смертей, важко спланувати взагалі щось. Але у мене злість переважає розпач, завдяки цьому можу працювати.

Це реально дієва техніка - називати предмети і кольори речей навколо тебе, нас цьому вчили на тренінгу ДПТ за Маршею Лінехан. Ще торкатися речей і називати їх текстуру, чи воно гаряче, чи холодне. А мій топ - це віднімати по 3 від 100, тобто 100-3=97, 97-3=94 і так далі. Далі ніж 50 я ще ніколи не заходила, тож реально працює. Ще нас вчили правильно дихати: вдих на 3 рахунки, видих на 5, потім коли натеренуєшся, вдих на 5, видих на 7. Це допомагає уникнути гіпервентиляції і зусередитися на диханні. Ну і розуміння, що ніхто ще не помер від панічної атаки теж заспокоює мене. А ще я раніше дуже боялась, що забуду, як дихати (звучить смішно, але це було страшно). І коли моя терапевтка мені пояснила, що навіть якщо занурити людину у воду, її організм буде на автоматі намагатися дихати, і ніколи, ніколи не забуде, як дихати, бо це на фізичному рівні закладено, цей страх миинув.

Стан тривожності мені знайомий, двоє моїх братів зараз у найгарячій точці на фронті. І, чесно, найгірше це чекати, коли кожен з них відпише... Був час, коли один часто партизанив в тилу, то я найбільше боялася, що я йому напишу, а відповідь мені буде московською, не від нього. Я так цього боялася, що навіть не писала, а чекала, поки він щось на сторінку собі напише. І це чекання було нестерпним, але боязнь відповіді не від нього була ще гіршою... Потім я зрозуміла, після багатьох днів, навіть місяців роздумів, що він прийняв це рішення, значить я маю його прийняти і просто підтримувати його. І мені стало легше, але це був тривалий процес.

Я вижила після прильоту 15.07.22, в мене тепер друге день народження ✨✨✨ Після цього випадку мені снилося протягом неділі сни що я чи то в пожежі, то мені беруть в полон ... Потім трохи попустило, але при кожному обстрілу мене тригеріть..

Дякую за відео! Його має подивитися кожен українець та українка.

ви завжди обговорюєте такі важливі теми...дякую❤️

Дякую за вашу роботу! Хай квітне український Ютюб

Була ситуація коли прокинувшись розумію, що я як в тумані. Зробила ранкову рутину але відчуття відсутності себе в реальному світі не зникало. Почала працювати - не можу зосередитись, на очі навертаються сльози хоча всередині не було переживань. Довелося взяти вихідний. Походила пару годин. Нічого не змінилося. Зрозуміла, що я потребую допомоги. Знайшла безкоштовну лінію психологічної підтримки. Зателефонувала, довелося трохи зачекати бо були зайняті психологи. Коли почала говорити про те, що зі мною і який стан я переживаю почало вилазити таке, що я й не думала. В результаті дійшло до того, що, проговоривши годину, ми знайшли корінь проблеми - якщо працювати на двох роботах, навчатись, намагатись переживати розрив стосунків без емоцій і все встигати то в один день накриє все те, що було в далекому ящику. Тож безкоштовна допомога також класна штука, як мінімум можуть поставити запитання які сам собі не поставиш. А відповідь зазвичай кожен знає але не завжди з собою чесний, щоб її озвучити

Сиджу зараз зі зведеною спазмом спиною і слухаю. Дуже влучно, особливо про лють

Дуже актуальна тема, дякую за неї! Для мене найкориснішим було почути, що тривога зараз - це нормально.

Дякую вам. Я завжди було тривожна людина. Більшість моїх знайомих почали тривожитися на початку війни. А я ще за три місяці до, бо знала що вона точно почнеться. А потім під час ... Тяжко з такою тривожність і впевненістю в гірший сценарій

Перед війною я вперше стикнулася з панічною атакою, після війни таких атак ще було 3. Від літа раз на місяць спілкуюся з психологом, після таких розмов я дізналася, що не помру під час ПА , а також дізналась що робити з тривогою, яка вже було стала хронічною. Нині мені краще, набагато краще, бо я знаю що робити з тривогою і, якщо можна так сказати, подружилися. Психологи та психотерапевти рятують, особливо в такий важкий час. Дякую за відео.

До речі, книгу "Стіни в моїй голові" дуже рекомендую. Я після прочитання почала вести щоденник моїх тривог. Якщо я відчуваю тривогу, то записую наскільки вона сильна у відсотках і прописую тривожні думки. Це прям дуже мені допомогло.

Боже, як в мене багато слів про цей випуск. Стикалася з панічними атаками з лютого мабуть багато раз, могла просто лежати в ліжку й накривало, особливо під час обстрілів Харкова та Салтівки, де я живу. Під час волонтерства під прильотами теж, але кожен раз приходилося брати себе в руки й їхати далі розвозити гуманітарку. Про право на лють це взагалі мій крик. Бо є три людини, з якими я спілкуюся, й кожен раз вони мені починають доказувати за мораль, хороших узкіх та ін. Й як це остопизділо, я не хочу влаштовувати собі конкурс пошуку хороших узкіх, чи лицемірну гру в мораль. Я хочу лютувати, хочу ненавидіти бо я, або інший українець\українка має на це право, а моралістів дійсно потрібно слати нахер з їх недолугими спробами в аргументи й пошуку тих самих хароших рузькіх

Теж можу розридатись в "неположеному місці". Дякую за це відео.

Дуже важлива тема, дякую, Яно та Еммо, що говорите про це. Не за темою, вибачте, але сьогодні вже другий раз у тіктоці натрапляю на відео, де вас критикують за критику хороших росіян. Рідко дивлюсь Тікток, тому таке співпадіння мене здивувало. По-перше, мені здається, це вже визнання, тому вітаю. А, по-друге, цікаво, це роблять російські консерви чи наші притрушені малороси.

Господи, дівчата, послухала ваш досвід панічних атак…. Це дуже корисний досвід. Я взагалі то стикалася з цим. Моя мама довгий час лікувалася у психіатра, потім у психолога (2014й). Успішно. Ми все проходили разом з нею. Я була впевнена, що дуже чітко усвідомлюю це явище. Але тепер зрозуміла, що зі мною це трапляється майже щодня, просто мабуть ступені різні. Я рахувала тільки ті випадки, де ти втрачаєш свідомість і майже помираєш:))). Треба до лікаря мабуть. Особливо лячно, коли за кермом. Я вже виробила алгоритм свідомого кермування і екстреноі зупинки під час настання атаки.

У нас в Дніпрі регулярно вмикали тривогу кожного сезону, а в 2021 році - ще частіше. Минулого літа на фестивалі "Конструкція" один митець змонтував аудіо у композицію із звуків сирен, записаних у Дніпрі за кілька днів фестивалю - тривога, пожежна, швидка, поліція. Це було до мурашок і пророче.

В останній час я відчуваю максимальну байдужість до всього ,наче нічого вже немає для мене сенсу.Але після вашого відео я дещо відчула,це щось схоже на дежавю. Я згадала свою першу панічну атаку під час час війни ,тоді зблили ракету недалеко від мого селища.І я почала відчувати себе не якоюсь оболонкою яка існує,а людиною яка живе. Я ніколи не думала ,що згадавши тривогу мені стане легше.

Дякую за корисне відео. Емоційні гойдалки, практично, щодня

Дякую! Психологічний стан справді підводить. Хочеться донатити на потреби армії,а на психолога вже коштів не вистачає,а ще й, якщо чесно,бажання немає і сил. Перемоги нам і душевного спокою!!!

Дівчата, щиро дякую за відео! Дуже на часі, дуже актуально! Перші місяці я була як стиснений кулак, трималася купи, а зараз щось ніби не витримує, можу розплакатись ні з чого.... думала, це вже дах їде.... трохи втішає, що це майже нормально... вірю в перемогу, сподіваюсь на краще!!!

Панічні атаки - неправильний переклад терміну. Краще користуватися правильним - приступ паніки. А в цілому - добре що хоч хтось про зїхавшу зозулю травмованого суспільства говорить. Цю тему треба підіймати. Дяк.

Дуже важливий випуск, дякую! А ще подобається нова фішка із вставками думки експерта.

От би такий контент вийшов у березні, може б мені вдалось зберегти здоровя

А я завжди думав, що назва каналу, бо у ведучих палає, бо ви так дуже багато агресивно виражаєте своє незадоволення А за цей випуск і його тему, дякую, це корисно

Дівчата, зворотня проблема - чоловік у ЗСУ, я із Запоріжжя, але я ніц не тривожуся зовсім. І мене вважають дещо за божевільну, бо я спокійна як і до війни і так впевнено вірю у майбутнє що саме ця відсутність тривоги мене інколи тривожить. Бо як чую від інших про тривогу і ось від вас зараз то починаю думати, що зі мною щось не те і що потім мені це вийде боком.

Дякую за цей випуск! Переживала панічну атаку один раз, але це були жахливі відчуття - наче я стояла безпорадна десь посеред величезного поля і відчувала дикий страх 😔

Дівчата дякую безмежно!!! Ви навіть не уявляєте як ви вчасно із цим відео!!!❤

Коли у мене почалась ще до війни тривожність на постійній основі це був ад. Суцільний ад. Сконцентровуватись не могла, іноді не могла поїсти, наче всесвіт навколо обертався, а я стояла і очі розбігались. А що підлило масло у вогонь так це те, що мати сказала: "та не придумуй! Та все нормально!" А ще пізніше мені мама казала типу: "Ти подивись на себе! Виглядаєш наче з психлікарні прибігла!" Ці слова ще дужче підсилювали моє відчуття того, що я не нормальна. Я закривалась у собі, а від однокласників чула приблизно те ж саме, що я дивна якась. Це все тривало майже до кінця школи та мені потім ставало в останніх класах легше. Але постійні фрази матері натякаючі на те яка я ненормальна нагадували мені, що я дивна та якась не така. Мені дуже тоді не вистачало слів, які ви промовляли у відео. Зараз ситуація робить коло і я на початку війни з навчання у Києві приїхала додому. І знову час від часу чую нагадування, що я ненормальна. Мені стало легше, коли я стала вивалювати все, що накопила за ці роки матері. Я перестала мовчати, знайшла в собі сили сказати, що так, мені тривожно і що не треба так зі мною поводитись. Коли я зрозуміла, що довгий час забивала на себе та на свої почуття, я була дуже рада нарешті не давати себе ображати та окреслити свою позицію. Зараз я в пошуках спеціаліста, який би мені допоміг. Ще раз дякую за відео! Ваші слова дуже важливі для всіх нас у даний час!!💖💗💖💗💖💗💖

Доброго дня 💙💛 дуже потрібне відео, дякую вам 😊 чекаю ...

дивлюсь цей випуск із безсиллям, насправді, що до повномасштабного вторгнення, що після, в мене були дуже складні стосунки з моїм психічним станом, але після ситуація в рази погіршилась. я з києва, на початку відразу поїхала в київську область де в 10 кілометрах від нас були ворожі танки, ми змогли виїхати в львівську область під страхом смерті. пройшло достатньо багато часу після цього, але мій стан не покращився. я намагалася поговорити про це з мамою, проте вона навіть слухати не хоче, типу "та від чого тобі може бути погано", "ти ж нічого не робиш, як ти можеш стомлюватися" і все в цьому напрямку. була три рази в психолога ще до повномасштабного вторгнення, але не змогла перед ними відкритися, я достатньо закрита дитина. дуже люблю ваш канал, дякую за вашу працю!!!

Дуже актуальна тема! Правда, за час ковіду я пепежила більшість симптомів і вже навіть навчилася з ними справлятися. Але все одно часом накриває.

Дякую, дуже важливо і актуально. Сил вам і натхнення!

Повністю з усім згодна!

Дівчата, я вдячна за вашу роботу

Дуууууже вам вдячна за тему відео! Ви найкращі💙

ото реклама підтянулась, вітаю дівчата

Ви надзвичайні. Дуже влучно, вчасно і загалом дуже потрібна тема для обговорення. Особливо коли вилазять інспектори по моралі, рософіли та й загалом байдужі люди.

Ви насправді розповідаєте потрібні та розумні речі але не для совку

Дякую за вашу працю!

Дякую, дівчата!

дякую дівчата.

10:45 така сама фігня була, дуже переживала за близьку людину і уявляла найстрашніше, але після того як довела це уявляння до логічного кінця (як буду дяіти, якщо це станеться) мене попустило.. А Станчишин топ❤він круто пояснив природу тривоги в книзі «стіни в моїй голові» Вам дякую за випуск❤

дякую за вашу роботу

Дякую за вашу працю 💙💛 Не хочу говорити про свій кейс, бо то на довго 🙈 але підтримую вас. Дякую, що підняли цю тему!

Моя донька народилась 14.11.13 без дихання і серцебиття та в той же час почалась Революція Гідності, але тоді не було такого стану як я маю зараз. Тривога,лють,це те що я відчуваю постійно! Кожного! Кожного ранку я прокидаюсь у суцільному жаху із відчуттям що треба тікати і рятувати дітей.Я вже не кажу за усі обставини війни,спостерігання цілодобове за усіма новинами бо там близькі,там рідні,там страждають твої люди...

Не була готова одразу дивитися це відео. А зараз ось накрило... Так важко. Прийшла до вас. Буду дивитися 🙌

Дякую, за такі важливі теми. Коли мене накривала тривога, я постійно думала, щось не так зі мною, і саме страшне, що ніколи не стане краще. Найжахливіший період в житті.

Емоційні гойдалки та заперечення це прям моє хобі . Я за кордоном, я в безпеці, я навчаюся і до кінця навчального року у мене життя в принципі визначене. Але я відмовляюся досі, заперечую, постійно все від "о так, нові можливості, охуєнні люди, я гарно пораюся з всім" до "я тупе лайно, я ні для чого не потрібна в цьому світі, мені нема куди йти, далі темрява" . Повертає до реальності оце саме навчання та моя маленька інформаційна війна проти російських наративів французькими ротами, висвітлення у себе на сторінці різної актуальної інформації та пропаганда української культури. Єдине що поки тримає мене в стані потрібності

Дуже корисний випуск конкретно для мене . Тепер я знаю що зі мною було 😂. Бо мене швидка забрала ! 😅

Дякую Яна!

Важлива тема. Дякую! Одразу розумію що не одна така. А от стосовно гарячої лінії. Мені соромно дзвонити. Я хоч і близько до лінії фронту, але ж більш-меньш в мирному місті. І розумію, що є люди які потребують підтримки сильніше аніж я. Тому коли вже немає сил терпіти тривогу звертаюсь до платного спеціаліста.

дякую. тема розкрита

я зараз за кордоном. в чудовій лакшері квартирі, до того була в гарному домі теж за кордоном (вдома квартира дуже старенька, я все життя мрію про ремонт)..гарне місто, хороші люди. мізками я розумію, що я в шоколаді та й я завжди хотіла бачити цю красу навколо. але вдома😭 мені все це аж до бридкості дике і чуже, через це дипресія та апатія..рахую дні до повернення додому

Дякую за це відео 💔 дякую, що популяризуєте психотерапію, як спосіб покращення якості життя. Щодо власного досвіду - я вдруге за життя лікую депресію. І не соромлюсь про це казати. Якісно підібрані психіатринею антидепресанти допомагають витримувати напругу і втому від неї (і ще купу неприємних симптомів). А дехто навіть дивується, як це можливо - депресія у психотерапевтки, бо ми ж ніби «маємо» бути сталеві і ніколи не виходити зі стану Будди 🧘🏼‍♀️🤦🏼‍♀️ Я кожному(ій) зі своїх клієнтів(ок) нагадую, що розкисати можна і треба, але, на жаль, для частини нашого суспільства це і досі велика новина… На всі 100 погоджуюся з Володимиром Станчишиним - емоції не зникають в нікуди. Їх потрібно перетравити, щоб не отруїтися із середини ✨

Дякую за відео 💖

Дякую за відео 💛💙

Дякую за актуальну тему 😘

Дякую за ефір

Дуже дякую за вашу працю❤

Дякую)

Ой, теж маю тривожність. Читала книжку Станчишина «Стіни в моїй голові» і почала записувати всі моменти, що мене тривожать. Легшає. Проте не завжди маю час/сили на цей маленький «ритуал», як я собі його позначила.