В прилуках* моря дуб зелений
Там золотий ланцюг, й по ньому
І денно й темно кіт учений
Крокує колами невтомно.
Іде на право - пісню править
На ліво - казку гомонить
Там лісовик там диво вабить
Русалка на гілках сидить.
Там на не ходжених доріжках
Сліди не баченого звіра
Хатина там на квочки ніжках
Стоїть без вікон і одвірка.
Там ліс і доли в марах синіх
Там на світанку збурять хвилі
Піщаний берег і пустий
І тридцять лицарів пригожих
Рядком з води виходить кожен
А з ними дядько їх морський.
Там королевич мимохіть
Полонить грізного царя
По небу там, хоч люд стоїть,
Через ліси через моря
Мольфар несе богатиря.
В темниці там царівна тужить
А бурий вовк їй вірно служить.
Там ступа з Бабою Ягою
Іде бреде сама собою.
Там цар Кістяк над златом чахне.
Там руський дух… там Руссю пахне
Я там ходив, і мед я пив
При морі бачив - дуб зелений
Під ним сидів і кіт учений
Мені казки все говорив
* В прилуках моря (у лукоморья) - в місцині, що знаходиться при вигині морського берега (затоки, бухти), яка по формі нагадує вигин лука.
Існують версії походження назви такого міста як Прилуки: це розташування його біля луків - при луках; або від схожого на лук вигину ріки, який вона робить біля міста.
Відповідно до слов'янської міфології, Лукомор'я - заповідне місце на окраїні всесвіту, де стоїть світове древо - вісь світу, по якій можна потрапити в інший світи, тому що його вершина впирається в небеса, а корені досягають пекла. По світовому древу спускаються й піднімаються боги. У цьому сенсі Лукомор'я згадується в народних заговорах і молитвах.
Іноді Лукомор'ям називали древнє Північне царство, де люди впадають у зимовий сон, щоб прокинутися до повернення весняного Сонця.