Дякую за позитивний коментар! Скажу чесно - зі звуком була найбільша морока, - скорегувати рівень, придавити свистячі та шиплячі звуки, спробувати трошки придавити шуми, - для мене це виявилося найскладнішим етапом роботи із відзнятими відеофайлами. Щодо треків - то особисто я треки маршрутів не використовую. Використовую карти видавництва АССА, які мають нанесені марковані туристичні маршрути, стежки, дороги тощо (я так розумію, що ці карти розроблені на основі генштабовських карт, тому досить деталізовані), тому якраз по цим маркованим маршрутам, а також по існуючим стежкам і дорогам і вештаюся (хоча іноді доводиться і йти просто навпростець через хащі). Боюся, щоб записати нормальний точний трек, то потрібен спеціалізований навігатор, наприклад, Garmin і велика купа батарейок, а смартфона та спеціалізованого програмного забезпечення, яке б дозволяло писати трек, в мене не було. Іноді, доречі, на картах в програмі Maps.me нанесені окремі цікаві об’єкти, які відсутні на згаданих туристичних картах. Також я намагаюся вивчати супутникові знімки тієї місцевості, куди планую піти в похід, використовуючи програми GoogleEarth та SASPlanet. Якщо вас цікавить повний маршрут мого походу по Мармаросам, то я можу намалювати його на карті і скинути ссилку на файл. Спочатку хотів вставити у відео інфографіку із лінією маршруту, намалювавши його на сфотографованому шматку карти, але от не знаю, чи не будуть на це лаятися власники авторських прав використаних карт АССА, тому нитку маршруту залишив лише в текстовому вигляді в описі під відео. Загалом, деякі місця дійсно дещо дикі. І враховуючи, що в більшості своїй є значні проблеми із мобільним зв’язком на прикордонних територіях, а також відсутність мобільного зв’язку в долинах річок та струмків, то необхідно підходити досить виважено до проходження окремих ділянок. Тому що, в разі травми чи якогось нещасного випадку, ніхто на допомого не прийде, і нікого про це сповістити не вдасться. Так що уважність та акуратність в подоланні перешкод в одиночних походах якось автоматом підвищується та доходить до максимального рівня (особливо взимку). Але на противагу, - блукаючи один серед гір, полонин, лісів та долин рік та струмків, - якось по-іншому відчуваєш навколишню природу, - якось більш гостро і тонко. Ну і друга перевага одиночного походу - можна самому вирішувати в якому темпі рухатися, скільки часу приділити вивченню того чи іншого об’єкту, ніхто не підганяє, ніхто не скаржиться, що рухаюсь повільно і витрачаю купу часу, щоб щось познімати, чи просто порозглядати. Так що є певні і недоліки, але є і певні переваги одиночних мандрівок. Але головне завжди пам’ятати про можливі ризики соло-походів (і не тільки соло, а і взагалі, потрібно виважено ставитися до будь-яких outdoor-заходів).

​@@hiking_wilds Дякую за таку розгорнуту відповідь )) Щодо треків то було б цікаво бо мене заплутало спочатку. З Ділового на Счевору а потім вниз назад і знову підйом до Ялинського водопаду? Чи то я щось наплутав? Тут суто цікавість, сумніваюся що буду повторювати маршрут, максимум це пройду від Попа до Попа.

@@Charly0783 Ви абсолютно праві. Спочатку від села Ділове вздовж потоку Білий дійшов до струмка, паралельно з яким повинна бути стежка на хребет Мандеш (принаймні, на карті ця стежка нанесена). Пройшовши трохи вверх, побачив на супутникову знімку щось дуже схоже на лісову дорогу, яка теж повинна йти вверх на хребет. Звернувши на цю дорогу - потрапив в непролазні хащі, де всюди під ногами повзали змії, ще я там поначіпляв на себе кліщів, - добре, що вони лише позастрягали десь в одязі та на рюкзаку. Піднявся на хребет Мандеш і, дійшовши до гори Щевора і полонини Щевора, вийшов на дорогу, яка відмічена червоним кольором і веде на полонину Лисича. Але я пішов не на полонину Лисича, а почав йти вниз, спускаючись в долину потоку Білий в напрямку села Ділове. Дійшовши до стежки, яка веде до водоспаду Ялинський - піднявся до водоспаду і спустився знову до потоку Білий, але вже спустився по іншій стежці, яка виводить до потоку Білий ближче до села Ділове. Потім з долини потоку Білий піднявся на хребет, що розділяє Україну та Румунію, і вже по цьому хребту дійшов до гори Піп Іван Мармарошський, а вже потім - просто йшов вздовж кордону, іноді роблячи деякі відхилення, зокрема, на вершину гори Чивчин.

Щоб не писати багато, хочу просто сказати- відео чудове, коментарі прекрасні, дивився по порядку і з величезним задоволенням. А за коментарі про купи сміття на маршруті окреме ," Дякую". Це проблема. Нажаль такий наш народ. Ще раз дякую. Бажаю цікавих походів , хорошої погоди на маршруті і нових відео.!!!

@@ivanformus6022 На превеликий жаль, в значній своїй частині наші люди не цінують навколишню природу. Це особливо стає зрозумілим по купам сміття в лісах, в лісосмугах, будь-де. І ще більш стає прикро, коли, наприклад, в якихось південних країнах із пустель роблять оазиси, а у нас навпаки, - маючи таке природне різноманіття, що багато хто б позаздрив, але замість того, щоб зберігати та популяризувати зацікавленість вивченням природи, розвивати раціональний підхід до природокористування, розвивати зелений туризм тощо, все йде в протилежному напрямку, - і із оазисів роблять смітники і пустелі. І враховуючи, що ні держава, ні система освіти ніяким чином не займається питаннями просвітництва в сфері екології та відповідального ставлення до навколишнього середовища, в тому числі і в питаннях поводження із сміттям, то шанси "потонути" в цьому смітті із року в рік стають все більшими. Ну і здається, що люди поки що в повній мірі не розуміють як їм пощастило мати можливість поки ще вільного відвідування значних лісових угідь. Але враховуючи, як стрімко всі ласі шматочки української землі дерибанять і відчужують із державної і комунальної власності, - коли вже зараз часто і ліси, і ріки, і озера знаходяться за високими парканами приватних володінь, - то може статися так, що усвідомлення втрати можливості безперешкодного та вільного відвідування лісів і лугів та усвідомлення їх реальної цінності та значущості, прийде тоді, коли вже буде пізно. І замість туристичних табличок будуть висіти таблички типу "Private Property. No Trespassing"

Спасибо за положительный отзыв !

Так, там дійсно чудові місця. І всі ті закинуті будівлі чи напівзруйновані греблі створюють якісь свій особливий антураж. Особисто мені якраз ця частинка українських Карпат подобається саме своєю відносною малолюдністю. Є можливість побути наодинці із природою. Однак подорожуючи долиною ріки Чорний Черемош треба одразу бути готовим, що доведеться перетинати її в брід незліченну кількість разів. Однак це того варте.

Доброго дня. Дякую за коментар! В плані покинутих будівель колишніх військових частин, то Верховинський Національний Природний Парк вигідно відрізняється з-поміж інших. Все ж таки, ці руїни створюють якійсь свій особливий колорит. Віє від них якимось пост апокаліпсисом. Чесно кажучи, то сподіваюся, що вони і залишаться такими собі пам’ятниками історії. А не перетворяться на готелі чи щось подібне. Мені здається, що якраз певна віддаленість та важкодоступність робить цей шматочок Карпат якимось особливим. З цим, доречі, погоджувалися і окремі працівники Парку, з якими я спілкувався. І якраз вони розповіли, що певний час тому (декілька років тому) одна фірма активно лобіювала питання виділення значних площ Верховинського НПП під вирубку. Але, нібито, вдалося Парк відстояти. (Говорили що ця ж фірма вирубала ліси в Румунських Мармаросах, «забувши» при цьому провести відновлювальні роботи) Читав на деяких форумах, що дехто навіть називає цю місцину (річку Чорний Черемош в межах Верховинського НПП) Українською Амазонкою, натякаючи, що це, можливо, одне із небагатьох місць, які ще залишилися більш-менш дикими. Але як на мене, то більш-менш дикими її робить лише людське ставлення - навіть здавалося в таких віддалених місцях можна побачити купи сміття, зустріти браконьєрів, крім того значний негативний вплив на локальну екосистему також чинить масовий збір ягід. Спілкуючись із одним із співробітником науково-дослідного відділення Черемоського Нац.Парку, запитав, чи є якась можливість познімати на відео ведмедів, чи інших рідкісних тварин? Чи ведуть вони облік диких звірів? На що отримав відповідь, що ведмедям, зокрема, доводиться влітку йти в Румунію, бо кормової бази не вистачає, щоб підготуватися до зими (оскільки повністю вибирають усі ягоди). От і доводиться ведмедям потім навідуватися до людських господарств, задирати домашніх тварин - кіз, овець, корів, - щоб якось наростити жирок перед зимовою сплячкою. Щодо ночівлі, то також надаю перевагу ночівлі в наметі, а не в будівлях. Якось воно комфортніше жити на природі. Бо будівлі бувають і аварійними, а з іншого боку миші і щурі можуть прогризти рюкзак та інші речі (цей нюанс вже є більш актуальним для колиб і сарайчиків, де туристи часто люблять організовувати ночівлю).

Камера - Sony Action Cam HDR-AS300 Формат відео при зйомці - full-hd Монтаж відео в програмі adobe premiere Накладання простих ефектів в програмі adobe after effects Рендеринг відеоролика в 4К (щоб краще зберегти якість завантаженого відео)

Доброго дня. Дякую за ваш коментар. Спробую дати вичерпну відповідь на ваші запитання. Але вона може бути досить об’ємною. Можливо навіть занадто об’ємною і не вміститися в один коментар. Тому розіб’ю її на декілька частин. Отже, поїхали. ЧАСТИНА I 1. Зазвичай, обираючи маршрут для свого походу, я стараюся попередньо вивчити особливість місцевості та певні проблеми, які можуть виникнути щодо проходження тим або іншим маршрутом. Якщо говорити про українські Карпати, то це можуть бути, наприклад, ділянки, де ведуться рубки, тому прохід по деяким відповідним лісовим дорогам може бути перекритий і заборонений, чи стан доріг буде занадто непрохідним через те, що їх зруйнувала важка лісозаготівельна техніка або якісь природні катаклізми - повені, селі, зсуви грунту тощо. Або ж територія може входити в склад заповідника, де прохід туристичних груп заборонений. Або ж певні ділянки можуть бути відчужені та передані в приватну власність, де нові власники можуть встановити загорожі, чи побудувати якісь об’єкти, що перекриють звичний туристичний шлях (і останній пункт в виду активного розбазарювання та дерибану українських земель буде найближчим часом все більш актуальним. Вже деякі верхівки гір, і навіть майже цілі гори знаходяться в приватній власності, де власник може діяти як йому заманеться). Тому доводиться проводити певну підготовчу роботу, читати форуми, місцеві новини, звіти груп зі спортивного туризму тощо. Але поряд із тим іноді хочеться певним чином урізноманітнити похід, наприклад, відвідуючи місця, які є менш популярними серед туристської спільноти та в яких раніше особисто ще не бував. Обираючи, зокрема маршрут на хребет Мандеш, я користувався туристичною картою видавництва АССА та супутниковими знімками. І не рідко буває так, що стежки та дороги, які позначені на карті або які можна розрізнити на супутниковому знімку, насправді вже давно перетворилися на непролазні хащі. Якраз це і трапилося в моїй ситуації. Але, як на мене, то в моєму випадку, це скоріше не недолік, а перевага, оскільки такий досвід є в певній мірі унікальним та незабутнім. І дозволяє проілюструвати, які перешкоди можуть виникнути на шляху, якщо відійти трохи від популярних стежок. І якщо не бути до цього готовим (морально, фізично чи технічно), то можна втрапити в реальну халепу. Що час від і часу і відбувається з окремими туристами, і іноді завершується все досить трагічно. 2. Щодо мови спілкування та коментарів. Це питання також в моєму сприйнятті є досить комплексним, тому спробую пояснити його досить розлого. Перебуваючи в постійних умовах надмірного фізичного навантаження, недостатності сну, та впливу стресових чинників, буває так, що формулювати власні думки чітко та зрозуміло, перетворюючи їх в розлогі, логічно завершені, більш-менш правильно побудовані речення може бути досить важким заняттям. І в цьому процесі особисто мені простіше використовувати російську мову. В іншому випадку, доводиться проводити додаткову роботу (синонім --мысленная работа - рос.) по адаптації, перекладу та правильному вживанні окремих термінів, слів та конструкцій, які притаманні саме українській мові, щоб не «тонути» в русизмах та суржику. Оскільки, наші мисленні процеси в частині формування образів, думок та формулювань, основуються на внутрішньому діалозі на вибраній мові, то «переналаштуватися» на інший варіант може бути особливо складним в умовах, які виходять за рамки звичної «зони комфорту», повсякденного життя та рутини. Ну, як приклад, коли людина намагається говорити англійською, німецькою або якою-небудь іншою мовою, спочатку вона формулює думки на тій мові, якою вона краще володіє, потім в думках перекладає і вже потім озвучує сформоване речення. Замість того, щоб одразу якби перевести свій мисленний процес, наприклад, на англійську, німецьку тощо. Таке швидке перемикання, в принципі, можна натренувати при постійній практиці і тренуваннях. Тому, я би назвав, що одним із факторів вибору мови спілкування та усних коментарів є натренованість, зручність та майстерність використання при вживанні відповідної мови.

. ЧАСТИНА ІІ Другий фактор - це фактор комунікації та загального обміну інформацією. Як на мене, то республіки колишнього Радянського Союзу та Варшавського Договору, маючи спільний мовний простір (який в багатьох країнах на даний момент спеціально максимально руйнується), коли поряд із використанням національних мов, функціонує також одна міжнаціональна мова, що по своїй природі може бути наближена до мов окремих країн та входити в групу споріднених мов, це набагато спрощує поширення, обмін та розуміння різного роду інформації. Спрощує комунікацію. Це стосується науки, культури тощо. Як на мене, то це має бути конкурентна перевага, а не недолік. Оскільки в умовах глобалізації та знищення кордонів та зникнення усіляких перепон в частині обміну інформацією через розвиток Інтернету та телекомунікаційних технологій є шанс просувати, поширювати, ознайомлювати, популяризувати щось, що притаманне певній країні чи спільності на якомога ширшу аудиторію. Звичайно, що такий підхід ніяким чином не заперечує і не змушує відмовлятися від створення інформаційного продукту для внутрішнього користування всередині окремої країни, окремої етнічної групи тощо. Наприклад, переглядаючи якісь відео про Тянь-Шань, Сванетію чи Високі Татри, особисто мені буде набагато зручніше та інформативніше сприймати інформацію на російській мові, ніж на національній мові конкретного регіону, і не доведеться розбиратися із перекладом із казахської, грузинської, польської чи словацької мови. Оскільки в ряді країн російська мова в більшій або меншій мірі поширена і є значна кількість людей яка добре нею володіє і зокрема, створює контент, який може добре сприйматися не тільки всередині відповідної країни, але і поза її межами, то мені здається, що це потрібно розвивати і використовувати. Тому, як на мене, то в планах мовної політики, важливо не тільки замикатися на українській мові, але і розширювати горизонти та потенційну аудиторію. Потрібно обов’язково вивчати російську мову. Обов’язково вивчати англійську мову. Ідеально було б також на певному рівні володіти ще однією або навіть декількома європейськими мовами. Якими самими? Ось тут важко сказати. Якщо брати за основу потужність економіки європейських країн, з метою виїзду на навчання та/або працевлаштування (оскільки пам’ятаємо скільки людей вже виїхало і ще виїде з України в пошуках кращої долі, не маючи змоги мати достойну роботу та гідне життя в рідній країні через корупцію, беззаконня, відсутність соціальних гарантій, соціальних ліфтів тощо, в умовах, коли все робиться для того, щоб витіснити людей за межі країни, а замість розвитку країни тільки використовувати її природні ресурси як сировинний придаток для європейської економіки), то треба вчити німецьку чи французьку, ну або польську, словацьку чи чеську. Ось до прикладу, мій знайомий їздив на стажування в Чехію. Так ось так вийшло, що старше покоління в тому колективі де він перебував не знали англійську, але добре володіли російською мовою, тому спілкувалися російською. А молодше покоління крім чеської мови ніякою іншою мовою не володіло і приходилося спілкуватися або через Гугл-перекладач, або із залученням старших колег, яким спочатку щось пояснюєш російською, потім вони перекладали на чеську молодим колегам, а потім відповідь перекладали на російську, щоб було зрозуміло тому, хто задавав питання. Очевидно, що на кожному етапі перекладу певна частина інформації може змінюватися або навіть спотворюватися. Ось ще один приклад проблем комунікації. Тому як резюме, можу сказати, що в наш час важливим є не звужувати комунікативне поле, «випилюючи» неугодні мови, а навпаки, намагатися його розширювати. Але це вже питання більше в розрізі внутрішньої та зовнішньої політики та геополітики.

. ЧАСТИНА ІІІ Ну і завершальний пункт. На відміну, від телебачення та радіомовлення, де на даний момент за рахунок жорстких квот викорінюється іншомовний медіа-продукт (часто досить якісний), на медіа-платформах типу Ютуб та інших, у користувача є можливість обирати те, що йому більше до вподоби з огляду на тему відеоматеріалу, форму подачі, мову викладення, формату відео тощо. Тому в цьому цифровому інформаційному просторі кожен може вибрати для себе той варіант, який буде для нього найбільш прийнятий по політичним, культурним, релігійним, соціальним, гуманітарним та іншим аспектам. Щодо україномовного контенту, то я тільки ЗА нього. Але я і ЗА те, щоб НЕ обмежуватися тільки україномовним. Хтось, наприклад, створює матеріали на англійській мові, польській та ін. маючи на меті якось популяризувати обрану тему на певну частину аудиторії із певного регіону. Будь-який варіант, мені здається, є гарним і прийнятним. Щодо україномовних Ютуб-каналів по тематиці походів, то їх також достатня кількість. Я особливо не моніторив та не проводив якийсь детальний пошук, але іноді Ютуб підкидає в рекомендаціях україномовні канали по тематиці походів, серед яких одразу спливають на думку такі канали: ПроПоходи, Хащі, Капітан Дземброня, Узол і Манько (я так розумію, що останній канал це більше про подорожі, а не про походи, але там є цікаве відео про Карпати). Є гарні канали, де, наприклад, взагалі немає ніяких слів, тільки картинка та музичний супровід, зокрема, нещодавно Ютуб рекомендував гарний відеоролик про Чивчин на каналі Den Myrko. Тому кожен може обрати для себе те, що йому до душі. Щодо даного каналу - то це місце, куди я іноді намагаюся викладати деякі матеріали з минулих походів. Загалом, в першу чергу, з метою збереження власних спогадів щодо минулих мандрівок. Також, можливо, ділитися певними думками та оглядами щодо туристичного спорядження та екіпіровки, розказуючи про власний досвід використання тощо. Сподіваюсь, що, можливо, комусь завантажені відеофрагменти будуть цікавими, або ж стануть в нагоді при підготовці до власних походів. Можливо когось зацікавить даний вид активного відпочинку як такий або ж захочеться ближче, вже самостійно, познайомитися із природою українських Карпат. Якщо ж ні - то нічого страшного. Таким чином, якщо коротко підсумувати все написане, то я: 1. ЗА створення інформаційного продукту, який потенційно покривав би якомога більшу частину аудиторія. Задля популяризації, ознайомлення, поширення інформації, наприклад, про особливості певного регіону, природні чи культурні надбання тощо, для якомога більшого загалу, котрому відповідна тематика може бути цікава по культурній чи регіональній близькості чи спорідненості щодо відповідної теми. 2. ЗА створення інформаційного продукту національними мовами задля популяризації та поширення інформації в межах національних та етнічних груп. 3. ЗА культурне та мовне різноманіття та поширення, популяризацію контенту різними мовами задля культурного збагачення та спрощення комунікації між народами різних країн. 4. ЗА вивчення та використання різних мов для забезпечення ознайомлення та вивчення як культурних так і наукових надбань мовами оригіналу, з метою зниження рівня спотворення як форми так і змісту, що може виникати в ході перекладу з однієї мови на інші. Розумію, що останні чотири пункти можуть звучати як певні лозунги, чи маніфести, але я намагався якомога аргументовано, розлого, предметно та доступно відповісти на ваші запитання. Сподіваюся, що це вдалося. Якщо ні - тоді вибачайте.

Ну, думаю что карпатские йети, если бы захотели, то не только бы забрали носки, которые висели в дверном проёме на селфи-палке, а и палатку бы отжали. С ними тягаться трудно ;) А вот хитрым лесным гномам допрыгнуть и забрать носки было не так просто. Так что это скорее защита от них. Боюсь, что если бы не селфи-палка, то пришлось бы мастерить какие-то портянки из подручных средств, ну или идти на босую ногу :)

@@hiking_wilds из лопухов например или подорожника !

@@melihron_sound Точно! Главное экологично! А подорожником можно заодно и натёртости на ногах подлечить. И такой способ как раз будет в стиле "выживальщиков".

Щоб спокійно рухатися по хребту Пнев'є, на всякий випадок я відравляв заяву в Чернівецький прикордонний загін. Першого разу піднімався із села Шибене на полонину Луковиця і далі рухався по хребту Пнев'є. Десь за тиждень до мандрівки відправив електронним листом заявку. Потім зайшов на прикордонну заставу в селі Шибене, там поглянули на мої документи, на роздрукований екземпляр заявки, і сказали, що можу спокійну йти по своєму маршруту. Другий раз (в даному відео), рухався по хребу Пнев'є в напряму села Шибене. В даному поході фізично в прикордонну заставу Чернівецького загону не заходив (бо для цього потрібно було б робити значне відхилення від запланованого маршруту в село Шибене), але заздалегідь свою заявку відправив в Чернівецький прикордонний загін по e-mail, та мав при собі роздруковані екземпляри заявок.

Трошки містики ніколи не завадить :) І місця там якраз підходящі для різноманітних містичних подій. Щодо усіляких кримінальних елементів та хуліганів, то мені, пам’ятаю, схожі зустрілися в 15-му році на Перемичці (на сідловині між горою Смотрич і Чорногорським хребтом) поряд із руїнами туристичного притулку, де зазвичай встановлюють намети для ночівлі. Там виявилася якась юрба неадекватних невігласів, які грубо порушували правила перебування на території Карпатського Біосферного Заповідника - щось там кричали-верещали постійно, активно бухали, дуже голосно включили музику на магнітофоні (хоча вже був пізній вечір) - при тому що,по-перше, гучні звуки, зокрема, музика, заборонена на території КБЗ, а по-друге, вже була ніч, і ці покидьки всім іншим людям заважали своїм галасом (враховуючи те, що заповідник це не місце для шашликів і п’яних гулянь). Довелося провести з цими «відпочивальниками» бесіду щодо того як треба себе поводити. Так там декілька «людей» почали щось в п’яному угарі викрикувати типу такого - «Да я тут тільки-но відкинувся і приїхав сюди на шашлики, так що буду робити і поводити себе так як захочу і плювати на інших і на правила». Довелося переконати цю публіку переглянути свою позицію. Неохоче, але свій шум вони все ж таки збавили до мінімуму, і більше своїм галасом особливо не турбували. Характерно було те, що поряд була велика кількість палаток, велика кількість нормальних людей, котрим ці крикуни-меломани-бухарі заважали. Але ніхто з них не підійшов до цієї юрби і не спробував переконати поводитися нормально - з повагою до інших відвідувачів заповідника та з повагою до правил відвідування. Всі поховалися по своїх палатках і лише на ранок скаржилися один одному на тих покидьків, що весь той час (до проведення пояснювально-виховної бесіди) ті «відпочивальники» всім заважали та всіх дратували мерзенними хриплячими звуками, які лунали із магнітофону. Взагалі, мене більше турбують не зеки, а браконьєри. Час від часу все ж таки з’являється в ЗМІ інформація, що якісь чергові покидьки, вирішили постріляти в національному парку або заповіднику, озброївшись снайперськими рушницями, а іноді навіть і системами нічного бачення. Іноді, якраз ці злочинці і підстрелюють один одного на таких полюваннях - мабуть найбільш відомий випадок, коли в Ужанському нац.парку місцевий депутат-радикал та поліцейський пішли полювати в нац.парк, і один «вполював» іншого (посилання на джерело: zak.depo.ua/ukr/zak/komu-naspravdi-potriben-uzhanskiy-nacionalniy-park-20170912638688). Так що часто чиновники-беспрєдєльщики страшніші та більш небезпечні ніж звичайні зеки.

@@hiking_wilds році в 17 мав випадок на Ігровці, там де тур притулок зі сторони Осмолоди, жив там колишній зек, трохи дивний дядько зі своїми тараканами в голові, він там писав сценарії до своєї книг, чи фільму, вже не згадаю, але от зовсім був добродушний, ми на той момент вже 4 день йшли під неперервним дощем. Так цей дядько коли ми до нього дійшли, сказав "Я вас ще хв 5 назад побачив, відразу сильно затопив пічку і мотузки для одягу натягнув" так що колишні в'язні один від одного теж відрізняються. А от бухающі місцеві в горах бісять сильно*(

@@alexsinegir4731 Так, люди бувають різні. Мені, все ж таки, в походах траплялися в більшості своїй адекватні та нормальні люди. Хоча декілька разів траплялися і якісь агресивно налаштовані і бидлуваті особини - як туристи так і місцеві. Таких доводилося або ігнорувати або ж розмовляти з ними на тій "мові", яку вони розуміють, щоб донести до них неправоту їхньої позиції, коли вони починали бикувати з якогось надуманого приводу. Але загалом, таких випадків було вкрай мало. Можна перерахувати на пальцях однієї руки. Щодо бухарів в горах та дрімучих ліса, то мені, доречі, завжди видається дивним, коли залазиш нібито в якісь хащі, куди б начебто ніхто і не ходить, дивишся довкола - і помічаєш - там десь пляшки з-під горілки і пива валяються; під іншим деревом - пластикові пляшки; поряд - пачки з-під сигарет та інше сміття - якісь каністри з-під бензину на ділянках колишніх вирубок. І у мене завжди виникає питання - невже не можна цей непотріб покласти назад в сумку і забрати із собою, а неодмінно треба кидати де завгодно, забруднюючи все довкола? Але це питання для мене поки що залишається риторичним. Чіткої відповіді на нього поки що не знайшов.

Недалеко Голошини