Степан Чарнецький - автор другого, неофіційного гімну українців „Ой у лузі червона калина...”
Про те, що уродженець Шманьківців Чортківського району є автором гімну українських січових стрільців його односельці дізналися аж 1990 року
“Чарнецький шляхтич і козак в одній особі, дідич і бурлака. Петроній і богеміст. Любить поезію старих дворів і блеск заржавілих мечів, і сяйво театральних квінтетів. Поезію вбачає в тихій мовчанці вечірнього села і в бурхливім шумі міського полудня. Його обличчя дуже складне. Але воно всміхається в сторону, де видно красу руко-нерукотворну”, - писав романтичний портрет свого побратима Богдан Лепкий. Перу Степана Чарнецького належить на жаль, ще не до кінця досліджена літературно-мистецька спадщина, апогеєм якої став вічний твір „Ой у лузі червона калина...” - одна з найпоширеніших і найулюбленіших пісень українського народу. Вона народилася далекого буремного 1913 року, в період зародження січового стрілецького руху. Проте відразу набула широкого розголосу, увійшла в численні співанки, стала народною. Січові стрільці, для яких вона була своєрідним національним гімном, разом з іншими піснями понесли її дорогами визвольної війни. Де були вони, там була й „Ой у лузі...” На крилах революційно-патріотичних устремлінь січового стрілецтва під час Першої світової війни ця пісня розлетілася Україною, ввійшла в духовне життя широких кіл громадськості, стала народною, відомою всьому світові. Воскресаючи нині із забуття, пісня полонить серця людей своєю щемливою любов’ю до рідної Вітчизни, її вірних синів, наснажуючи нас незламною вірою в те, що, об’єднавшись, відродимо славну Україну. Для радянського режиму „Ой у лузі червона калина...” була небезпечнішою навіть від пам’яті про січових стрільців. Як не парадоксально, але до 1990 року про поета, фейлетоніста, театрального діяча і критика Степана Чарнецького у його рідних Шманьківцях не чули навіть учителі місцевої школи. Майже вісім десятків літ геніальний твір мусив чекати свого визнання і всенародної любові на маленькій та великій Батьківщині. 16 липня 1991 року липня при внесенні державного синьо-жовтого прапора у Верховній Раді зала співала „Ой у лузі червона калина...”, яка стала ще й гімном українського відродження та державного суверенітету.