Я з Запоріжжя. В день, коли нас намагалися змусити до голосування за вхід в склад московії, на мене накинувся з ножем солдат приблизно мого віку, видер з рук торбу, і глузував з мене, очікуючи, що я почну просити її назад по-їхньому, я у відповідь проклинала його українською, чим привернула увагу ще кількох. Вони теж були озброєні і прямували до будинку, куди ще не всі встигли зайти і зачинитися там від них. Тож, я закричала їм, аби відволікти на себе. Лаялася, обзивала, плювала в обличчя, вони затягли мене далеко від того місця, в якусь свою дерев'яну будку і знущалися. Результат - зрізаний з обличчя лоскут шкіри , поранення в бік, опіки кип'ятком, через це досі, навіть після операції, не можу говорити вголос. Хотіла б я сама не вірити в це. Вибачте за занадто тяжкий допис для розважального каналу.

Колись у старших класах я мала друга по переписці. Познайомились у відеочаті. Коли почалось ЗНО та вступна кампанія, ми припинили спілкування, бракувало на це часу. Після вступу в університет я відновила з ним спілкування. Водночас познайомилась з однокурсником, зав'язалася дружба. Я відчула щось близьке та знайоме. Тільки через 2 місяці від початку навчання ми обоє усвідомили, що знаємо один одного щонайменше рік. Ми не обговорювали в переписках взагалі хто і де планує навчатись. Між нами була фізична відстань близько 200 км. Але ми якимось дивом зустрілись. Найдивніше те, що коли почалось навчання, ми спілкувались в чаті і не знали, що ми в одному університеті, на одному факультеті, в одній групі, живемо на одному поверсі гуртожитку і між нами фізична відстань всього у 20 метрів😄

Був у Одесі з дівчиною, приїхали пізно вночі і дівчина захотіла відвідати пляж, бо дуже давно не чула море. Я знав, що Одеса не Київ, і що нічна прогулянка не буде така ж романтична як у столиці, тим більше із повними рюкзаками, але їй вдалося переконати мене і ми рушили з вокзалу до пляжу. Я ніколи раніше не був у Одесі і не знав дороги, тож довірився мапі гугла, яка проклала нам шлях мутними вулицями. Зимня безсніжна чорна ніч, світло у вікнах не горить, одинокі ліхтарі далекі як зорі, і тільки віддалене шаркання за спиною. Переконати дівчину у тому, що це шаркання триває довше ніж десять хвилин не вдалося, та і вона натякнула, що я надто переляканий і псую романтичну атмосферу. Ми продовжили шлях до моря під аккомпонемент шаркання. Нарешті домівки закінчилися і почався спуск до курортної зони. Дорога вилася між посадок дерев, насаджених обабіч дороги і я вкотре кинув погляд за спину в надії переконатися, що я просто налякане хлопчисько. Світло ліхтаря впало на товсту людину під два метри зростом, з довгою курткою і сумкою у пояса, такою яка з ремінцем через плече, кожен його кульгавий крок супроводжувався шарканням. Я повідомив про побачене дівчині і вона відреагувала як типова перша жертва у горор фільмі - повністю проігнорувала очевидні клішовані попередження. Іншого шляху назад не було, тобто це не вулиця була а дорога, єдиний спуск і підйом. Оскільки середина зими, парковка для автівок внизу пустувала, як і спорт майданчик поряд із нею, занедбана арка закоханих відкривала сходи до пляжу. Я вже бачив розв'язку цього фільму: замерзла кривава калюжа на всю парковку, випотрошений хлопець тримає серце згвалтованої коханої, у руках якої серце її коханого. Але кляті маркетологи арома кави цього разу не прогадали - світло з вагончика натякало на іншу розв'язку, як і хлопець, який там сидів. Ми з дівчиною пройшли до арки і нарешті шаркання потонуло у хвилях Чорного моря. Я озирнувся, чоловік позаду стояв і дивився в наш бік, моя подруга теж його побачила і нарешті переконалася, що ситуація надто підозріла. Я зібрав всі залишки андрогенності у п'ятірню і прошепотів на вухо дівчині, що ми не спускаємося до пляжу, натомість робимо крюк навколо переслідувача і йдемо через спорт майданчик до дороги назад у місто. Щойно ми рушили з місця, чоловік зачовгав вбік арки і став під нею, його погляд слідкував за нами, хлопець у вагончику арома кави вже не сидів - йому ситуація теж здалася підозрілою і він дивився на чоловіка. Я вирішив, що можливо краще не йти назад зараз, бо бігти ожеледицею із повними рюкзаками не краща ідея, коли тебе переслідують, тим більше, що разом із хлопцем з ароми ми б напевне подужали цього здорованя. Дівчині ця думка теж здалася розумною і ми затримались на майданчику, я затис між пальців ключі на зразок кастета і ми стали чекати. Що було на думці у того чоловіка невідомо, але десь із півгодини очікування він впевнено зашаркав у наш бік. Наблизившись він не зупинився, а в тому ж темпі пройшов в кількох метрах від нас, і весь цей час продовжував дивитися на мене. Лише тоді вдалося розгледіти його потворне обличчя - великі круглі очі, маленький приплюснутий ніс, величезний рот з нижнім прикусом і, наче на підтвердження своєї огидної схожості з рибою, він жахливо смердів старими морепродуктами. Дівчина його обличчя не побачила, бо знімала рюкзак з перекладини. Він пішов іншою дорогою від парковки і, коли шаркання затихло в далині, ми поспішили назад у місто. Весь цей час я озирався щоб запевнитись, що окрім нашого шаркання чутно лише як кров пульсує венами. Нарешті опинившись у безпеці, дівчина заспокоїлась і почала звинувачуввти мене у боягузництві - вона була з тих, хто вірить, що якщо із нами нічого страшного не сталося, то нам нічого і не загрожувало. Думаю, якби вона побачила обличчя того чоловіка, для неї ця історія була б не про те, який я боягуз, а про те, як нам пощастило.

Дякую !) Мама розповідала, що коли мені було десь півроку, вони зі мною і батьком вийшли на балкон. Там високо були протягнуті мотузки для білизни. Підлога бетонна. Я була у батька на руках, ухопилася за ті мотузки і вистрибнула з його рук, ну і впала головою вниз) мені пощастило, бо мама збиралася мити там підлогу і винесла здорове відро з водою, були такі, більше 10 літрів, оцинковані) я туди нирнула))) мама вихватила мене, зі мною все було гаразд, я навіть не злякалася) а коли мама змогла сприймати навколишнє, виявилося, що батько зник))) знайшовся тільки наступного дня, та й то спочатку зателефонував, аби впевнитися, що мама його не вб'є))) могла...

Щодо пташки і какашки - це цілковита правда. Моя кицька колись з'їла пташеня шпака, то батьки пташеняті полювали 3-4дні за кицькою. Дзьобали, а коли не могли дістати,то гадили на кицьку. Притому останнє робили в польоті та іще й з вивертом!

Полтава, 2006 рік. Мені з моїм хлопцем було по 16 років. Ми стояли на залізних сходах, в Полтаві їх знають (виходять на Первомайську кам'янку). Це такі величезні сходи, які проходять через насип і виводять на дорогу. Ми курили і про щось говорили. До нас підійшов дорослий чоловік, він не виглядав як алкаш, а досить пристойно. І спитав :"Ви щасливі?". Ми сказали "Ну да". Коротко розкажу як виглядав цей насип: це була майже вертикальна стіна із піску, землі, дровиняк і цегли. Цей чоловік після нашої відповіді, що ми щасливі протягнув руку у "дірку" в насипі і дістав звідти пакетик. В пакетику була велика сума грошей. Так, цей чоловік ховав прес з грошима в імпровізованому дупельці, яке в принципі могли б помітити і інші люди. А проходняк на цих сходах не маленький. І він його якось не дуже глибоко засунув, він його витягнув за лічені секунди. У нас очі були по 5 копійок, так ми стояли біля великої суми грошей і нічого не підозрювали. Не помню, про що він нам говорив, але із того стосу він нам дав 20 гривень. Така собі історія. Але в це ніхто не вірить.

Спав за пару кварталів від уряду України на столі в броніку та з автоматом, а мені тоді тільки 18 виповнилося. Мені самому складно повірити що таке може статися, але і таке буває

Якось мене, мого батька та брата обстріляли феєрверки. Це був новий рік, ми традиційно купили салют та хотіли насолодитися ним. Коли прийшов час ми поставили його на рівнину ( як виявилося пізніше ні ) та підбігли до під'їзду, можливо метра 20. Феєрверк вистрілив тричі та потім перевернувся і почав розстрілювати нас, це було дуже страшно та небезпечно, потім він почав обертатися і вже весь двір сяяв. Нам дивом вдалося запобігти травм. А ще мама каже що коли я родився мав чорні очі. Зазвичай в новонароджених немає пігменту в очах тому вони народжуються з голубими очима. Але в мене як кажуть було забагато пігменту тому вони були чорними, з віком очі трохи посвітлішали та я ще гордо ношу звання найтемніших очей в сім'ї

В дитинстві мала зустріч з духом чи полтергейстом. Мені було 7, я була вдома сама і дуже налякалася, коли побачила, як наш пес дивиться в пустоту і гарчить. Він був дуже мирним та спокійним, але на дух не переносив людей під мухою. І ось він гарчав саме так. Дивився над собою, бо напевно бачив цю істоту і вже хотів кинутися, але я схопила його на руки і побігла до вітальні. Включила телевізор, закрила обидві створки дверей. Вони були легкі фанерні, зі склом, ніяк не закривалися - не було ручок, замків, просто прикривалися. Але і протягів в квартирі не було ніяких - середина зими, всі вікна заклеєні наглухо, двері самі "не гуляли", якщо що. Включила телевізор голосніше, застрибнула з псом на диван і тримала за нашийник, бо він все рвався розірвати того невидимку. Боже, як він лаяв і кидався!... І тут створка дверей спокійно розкрилася і закрилася, наче хтось зайшов. Я його відчувала, хоча ридала від жаху. Недовго стояв, а потім так само вийшов. Це повторювалося іще двічі, але кожного разу воно підходило ближче. В третій раз постояло біля дивану, а потім вийшло і вже захрипший від гавкіту пес, нарешті замовкнув. Я ридала, не могла зупинитися, кинулася дзвонити мамі на роботу, але її не було на місці. Мобільних ми тоді іще не знали, навіть пейджерів ніколи не бачили, то мені довелося чекати цілий день, коли хоча б сестра прийде зі школи. Ввечері я розказала про це домашнім, але ніхто мені не повірив. Жоден з них. А я після цього випадку надовго отримала страх темряви, до туалету вночі боялася вийти. Просила сестру встати і включити світло, бо навіть з ліжка у темряві встати боялася. Роками у ковдру загорталася з головою. Приблизно за місяць мій вже знайомий дух вирішив іще раз мене провідати. На цей раз довго зі мною не був, лише привіт передав. Неділя, всі були вдома, але на кухні та у вітальні. В другій кімнаті була я одна. Лежала на ліжку, читала щось дуже захоплююче. Раптом двері відчинилися як від удару ногою, а за ними нікого. Почерк одразу впізнала і прожогом вилетіла з кімнати, погнала до своїх. Знов мені ніхто не повірив.... Пес в той момент теж був не зі мною, мабуть спав під столом в кухні, тому нічого не почув, не відчув. Цю історію я з того часу розповідала рідним декілька разів, але мама ніколи не вірила, бо знала, що я здатна розказати щось подібне. Я не була брехливою, але любила різні приколи та розіграші, легко вигадувала ігри, була жвавою - круть-верть мене називали, то мама припускала, що я вигадала це як байку. Ображало мене найдужче те, що всі вони мені казали: та ми тобі віримо! Але насправді не вірив ніхто. Минуло 30 років. З півроку тому мені знов пригадалася та історія і я її в усіх подробицях повторила перед рідними, бо все пам'ятаю в деталях. На цей раз мама нарешті почула, хоча і сказала, що чує від мене це вперше. Можливо вона просто забула, пам'ять її останніми роками підводить. Могла забути, бо тоді їй ця історія виглядала дитячими вигадками. Це я пережила жах і тому пам'ятаю, а мама напевно не надала великого значення і воно з її пам'яті стерлося. Після пережитого я охотніше вірю в подібні випадки з іншими людьми, бо бачила на власні очі, що різне буває

8:07 Маєте щастя що 🐈 лише одне слово вивчив 😊

В дитинстві у моєму будинку часто щось виробляли духи та не_істоти, я їх дуже боялась, чула, бачила, відчувала, ховалась. Най гіршим було, що мені ніхто не вірив і ніхто цим особливо не зацікавився, не пояснив що таке галюцинації й не задався цим питанням, а просто казали, що цього не може бути. Тому, кожен раз, боючись до усрачки я переконувала себе, що цього не буває - звісно, це не допомагало)) Не знущайтесь над дітьми, якщо вони про щось говорять - це не обов'язково вигадки, вчасна допомога може змінити майбутні проблеми

У мене було 4 сни в сні. Приснився кльовий сон, прокинулася і подумала: "вау, треба записати", потягнулася по телефон і прокинулася. І так 4 рази. Дрібниця, але було класно))

Дуже файний голос у хлопця

В цю історію ніхто мабуть не повірить, але мій друг спілкувався з Lil Peep коли той ще не був популярним і викладав свої пісні на саундклауд, Lil Peep навіть підписаний на його старий інстаграм профіль, тому коли він помер мій друг тяжко переживав цю подію. Вони ніколи не зустрічались в реальному житті...

Про пташку історія, просто бімба! Уявляю собі як 🐦 переслідувала по всьому місту, щоб обгадити. ))

Я лежав на ліжку, дивився ютуб, і тут чую грохіт, удари, як вистріли! І спалахи світла, серце за колотило, підповзаю до вікна, бачу ще один спалах і все. Коли я вже заглянув у вікно то все було як завжди, просто звичайна вулиця, освітлена ліхтарями. Проїхав поїзд. Я запитав у мами "Ви це чули?", " Що це було?" І вона відповіла:"що, так то просто поїзд проїхав." Тобто це означає, що вона нічого не чула, і не бачила. А звук був настільки гучним що не помітити його було неможливо. Я поглянув на годину, було 00:01 тобто це сталося рівно в 00:00. От вже 1:31 а я лежу пишу це, і думаю, що це було?

Один і той самий дядько кілька разів (з перервами може у пів року-рік) дуже радісно підбігав до мене, називав мене іншим ім'ям, намагався розпитувати про щось, і дуже дивувався, що я не той, за кого він мене вважав. А ще мій найкращий друг казав, що він бачив мого двійника. Навіть підійшов до нього, бо думав, що то я. Але ймовірно, що друг просто пожартував :)

9:10 це не двійник, це вона ж з майбутнього чи паралельного світу =)

Я переходив дорогу. Флешбек про те, як дівчину збиває автівка. І тут, зліва та дівчина. Я її хапаю та смикаю на тротуар, пролітає автівка(та сама з дежавю) на червоний на швидкості під 100. Отримав ляпаса за врятування життя...

Чимало є такого, у що ніхто не повірить, навіть попри свідків. Отож я просто вплітаю ці штуки до сюжету книжки, яку намагаюся писати. Цікаво, що я її почала ще 2011 року, коли закінчувала універ, і певної миті начисто переписала всю першу частину, тому працюю з нею досі й маю ще чимало попереду. От хто нормальний повірить, що книжка може вимагати стільки часу? А я її ще й від руки пишу, бо так легше, а водночас зараз і компа не маю (перебуваю за кордоном і ХОЧУ ДОДОМУ). Боюся, що починаю мислити в парадигмі Джорджа Мартина... До речі, про закордон. Дуже часто українці не вірять, що тут паскудна медична система. Так от, шановні, вона тут паскудна! Можете не вірити й надалі, а тут запросто можна здохнути в черзі, наприклад. Їхні (польські) огляди перед учительською роботою сміховинні, а записатися до лікаря часом просто нереально. Вже багатьом нашим європейська мітологія тріщить і сиплеться, проте хто цього не бачив, той так і не вірить. Так само часто не вірять у те, що місцем поступаються хіба що жінки (!) літнім людям, тимчасом як молоді здорові лобуряки сидять у мобілках. Не вірять, що ніхто не допоможе донести важкий пакет. Я навіть удаюся до експериментів. Наприклад, бачу, що літня пані тягне щось важке, підходжу і пропоную допомогу. Як вони всі зразу витріщаються! "Ой, та нащо, та я дотягну, та я неподалік мешкаю, та воно важке/неважке, а Ви точно час маєте, а звідки Ви?.." й тощо, тощо, тощо. Причому всі зразу чують, що я українка, бо я глибоко ненавиджу сучасну мовну моду й вимовляю слова без акценту, який віднедавна панує. Й уже вони не вірять, що українці звичні до допомоги на кожному кроці, що можна жити без нервів (мої, наприклад, майже спалені), що може таке бути, щоб людину спочатку прооперували, а потім уже записували її ім'я і прізвище (дві розмови про медицину такі були)... Тож мені з обох боків не вірять! Навіть попри свідків.XD

Коли мені було років 5 я робився з своїм другом(на той час) і в кінці бійки він скидає мою шапку на землю, топчеться по ній і тікає через дорогу до себе додому. Дорога метрів 6 шириною і я з пересердя беру камінь розміром з м'яч(такі часто клади перед дворами, що авто глибше до двору не заїжджали) і перекидаючи всю дорогу попав йому в голову. Ніхто не вірить, навіть коли товариш це підтверджував. Я й сам зараз не розумію як я зміг таке зробити🙃

Дякую за чудовий контент!😉

Про історію з ламантином , ці товстуни ненадовго можуть розвивати швидкість близько 30км/год.

Ору з історії про пташку 🤣🤣🤣

Сонце: НІХТО НЕ ПОВІРИТЬ, ЩО ТИ ЦЕ БАЧИЛА😈

Дуже дякую за ваші відео.💜💜

неймовірні історії

Дякую за черговий цікавий випуск )

Дякую за відео! Найкращий редітер на ютубі. Тільки "о́лень"

Дякую за чудове відео.

Дякую, цікаві історії!

7:08 Уявляю як той кіт кричав щось типу "Микола!"

Вірю

Зелений промінь - це хоч і рідкісне, але фізичне явище

Я спиздив іграшкову машинку в 3 роки. Моя мама розмовляла з моєю тетою (тіткою по-прикарпатськи) я виліз із коляски і стибзив машинку. Потім мама шукала пограбованого продавця, і таки знайшла

Круте відео, але коментарі під ним набагато цікавіші))

з таким фоном краще

Последнее - это была её сестра - близнец. Был такой неэтичнымй мед. эксперимент - одного из близнецов при рождении забирали и отдавали в семью с другим социальным статусом, чтобы наблюдать за обоими в течение их жизни. Эксперимент продолжался несколько десятилетий. Родители обеих семей ничего не знали. Жертвы этого эксперимента находятся до сих пор, их было до жути много. Все данные засекречены и многие из них, как и их родители, никогда не узнали о существовании друг друга. Это печальная и страшная вещь.

Я познайомилася з 2 втраченим близнюками коли була в кіностудії ці дві дівчини вирішили поближче роз знайомитись поки ми чекали свого виходу одна з яких запитала коли в іншої день народження і виявилося що вони народилися в один і той же самий день одного року одного місяця один і той же самий тиждень в один і той же самий час,рік так ще й в одному пологовомудомі на іронію долі виявилося що у обох мама померла під час пологів так ще й…допустим Софі знала що у неї була наче мертва сестра (1 із них росла в прийомній сім’ї іншу ростив батько) Нажаль розв’язок історії мені так і не судилось дізнатись адже через 5 днів почалось повномасштабне вторгнення і я виїхала за кордон ЗАТЕ пізніше вони обидва знялася у фільмі «острів» Якщо хочете побачити цей фільм вставте у пошуку «Dіal острів художній фільм про війну »

Ота дівчинка, на якій загоїлася шкіра, могла стати ключем до регенерації, але на не тупо забили?

Про кота - забавно )

Те ще хтось дублює стерненка російською визиває дикий сміх