Сторіччя нам - жінкам вбивали у голови, що наше місце на кухні та в полі, ми зобов'язані народжувати і виховувати дітей, піклуватися про чоловіків, допомагати батькам і при цьому мати гарний вигляд та щиру щасливу усмішку на обличчі.
Мало хто дійсно ставив питання та чекав відповіді - чого саме хоче жінка?
2014 рік без питань дав на це відповідь усьому світу: українська жінка виявилася берегинею, але й бійчинею, яка вміє тримати зброю, лагодити техніку, пристосовуватися до будь-яких умов. Жінка стала солдатом на справжній війні; але ніхто, як і раніше, не спитав жінку - чого їй вартував цей вибір.
Адже на ваги стали родина та Україна. Стереотипи та вікове виховання і поклик серця. Жінка обрала серцем, яке розірвалося між бойовими діями на фронті та домом.
Якщо хтось вважає, що залишити дитину, чоловіка чи батьків та пояснити їм свій вибір - це легко, тоді ця людина ніколи не робила безкорисливо вибір.
Жінка на війни не припиняє турбуватися та піклуватися про родину, з тією тільки умовою, що родини стає дві. Вона робить телефоном домашні завдання з дитиною, та малює карти бою з командиром. Обирає ліки для матері та вишукує можливості отримати їх на підрозділ. Пояснює своєму чоловіку, які потрібно купити речі на зиму та вирішує технічне забезпечення на підрозділ. Це важко, але жінка сильна навіть тоді, коли сили немає, а головне, що жінка на війні стає плечем для своїх побратимів. Вона подруга, порадник, сестра та мати. Вона фея, яка може закрити будь-яке питання, вона побратим, який прикриє спину.
Але будь-яка сила має межу і жінка повертається у мирне життя; вона так багато чула оте "повертайся, тебе чекають вдома", вона повірила та повернулася. Повернулася в нікуди...