Дякую вам.

Дякую, дорогенька.

Тримайте

Велика доля почалася з ями Історія Йосипа Здавалося, у морі його сліз Увесь пісок єгипетський потоне... Відмовившись від его навідріз, Заплакав Йосип в домі фараона. Як вкопаний, стояв біля братів, Оце й було, напевно, зовом крові. Могло звучати так багато слів, Та пролунали речення любові: Я Йосип, наймолодший з-поміж вас, Син Якова й Рахілі. Ріс із вами. Мені вже відгукнулося не раз, Що зраджений і проданий братами. Я сином був. Скотився до раба, Бо ви мені позаздрили, як люди... Ще трохи, мені б голову знесла Цих коливань смертельна амплітуда. Я став ніким. Та вчитися хотів, А мудрий раб отримує заслугу, Сам Потіфар узяв мене у дім, Зробивши управителем і другом. І знову там підставило життя, На блуд штовхало. Я не спокусився. Дружина пана - жінка хтива й зла, Та я не впав і не занапастився. І знов в`язниця. Позбирав себе. Диявол вибивав з-під мене долю, Хотів зламати. Але попри все Душа набула віри, сили волі. Прижився навик підніматись, йти, І не зважаючи на те, що втратив, За гратами тягнувся до мети Молитвою сформований характер. Там чашник й пекар розповіли сни. Я розтлумачив. Чули, що говорю. Усе збулося: пекар - не живий, А чашнику подарували волю. Тож маю владу і сім`ю, і слуг, Чудову репутацію, освіту. Для фараона я найкращий друг А він один із сильних цього світу. Він править всім, я відданий слуга, І кажуть, що виходить непогано: Лежить уся єгипетська земля, Недавно придбана, для мого пана. Мені було відкрито: голод йде. Ми запаслися, і зерна багато Лежить в коморах, можемо тепер, Наш урожай народам продавати. Т не хвалюся. Справа не у тім. Будила дух мій сивими ночами Надія ще побачити братів І батька, і поплакати із вами. І ось ви тут. Так, мовби не було, Років поневіряння і розлуки. Я вільним чувся, хоч і був рабом, Бо взяв мене Всевишній на поруки. Усе-таки це сталось недарма - Велика доля почалася з ями. Відтоді не страшна мені тюрма, Ані стежки, закурені пісками. Я вперше там з Творцем поговорив. А ваша справа була - яму рити, Щоб я міг прориватися, рости Хтось місію узяв - мене гнобити. Здавалось, серце трісне від тривог, Коли мене продали, як худобу. Та що мене тримало? Тільки Бог, В якого буду вірити до гробу. Земного тата трохи призабув,- Якого кольору його зіниці... Але Небесний Батько поруч був І говорив до мене у темниці. Якби ж то тільки в мені була плоть, То я би міг помститись спересердя. Мій дух народжений згори. Господь Не раз на мене вилив милосердя. Води живої спрагнені уста, Могли щоразу, скільки треба, пити. І ця велика рема, відкриття Допомагає ворога простити. Хтось має вмерти, щоби інший жив, І я конав у молодому віці. В душевних ямах - як же я палив, Непрощення, суху траву амбіцій. Бо не хотів слабким зі світу йти, Піддатися безвиході, безодні. Померти з болю - легше, ніж рости... Тому смиренно плачу я сьогодні. Дивлюсь на хмари, бо воно мені Були тоді опорою і тилом, Коли сидиш так низько, аж на дні - То поглядом черпаєш з неба силу. Чи можу я розгніватись тепер? Я сповнений такої благодаті... Прийміть житло і їжу, і усе, Що зробить вас причетними до знаті. Вертайтеся і Якову скажіть, Син Йосип його кличе. Він не мертвий, Бо зберігав дві риси у душі: Він був смиренний, водночас упертий. Упертий, наче Яків. Його кров... Не раз помітив в собі його гени. Покірний, бо Всевишнього любов Тече тепер до людства через мене. Згоріли в мені цінності марні, Я не до них прорубував дорогу... Свобода, успіх були не в мені, А в тім, що усиновлений я Богом. Я Йосип. Маю славний родовід. Син Якова, ридаю, як дитина. Творець уклав зі мною Заповіт, І я навіки став для Нього Сином.