"Дослідники стверджують, начебто образ чайки, з яким у псевдонімі асоціювала себе авторка, з’явився ще в Людмилиному дитинстві, що промайнуло неподалік Дніпра, а ще - з чумацької народної пісні “Ой горе тій чайці…”, яку так любив співати батько письменниці, великорос із Володимирської губернії...
- Знаю тепер, що я - українка. І ніякі лихоліття, слова чи події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки - відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну...
У власне літературне майбутнє вона щиро вірила, занотувавши у щоденнику:
- Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця - та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки і робить, поки чайка ще вільна птиця…" О. Рудяченко.
Використаний малюнок В.Верещагіна «Велика церква Києво-Печерської Лаври» (тобто Свято-Успенський собор) у XIX ст.