Історія циклічна і страшна річь, мого дідуся який пройшов всю 2-гу світову війну відслужив в РА 9-років, його за це заслали до Сибіру на 11 років, як ворога народу і ось в 2014 його онука звичайного хлопця, схопили в Криму і засудили як шпигуна у туж саму тюрму, теж на 11 років 😭 русня і все що з нею пов'язане, гори в пеклі!

У роки першої світової війни мого прадіда насильно вивезли у Австрію, його забрав до себе в найми австрійський пан. Прадід два рази тікав в Україну, бо дуже сумував за домом, але його ловили. При третій спробі втечі його знову спіймали, але на цей раз вже було покарання - його підвісили у петлі, яка була на шиї. Прадід всю ніч провисів в ній на руках, відтягуючи петлю. За таку хоробрість і наснагу австрійський пан помилував його і відпустив додому. Прадід повернувся в Україну, до сім'ї, до рідної хати😊

Мій прадідусь пережив 2 розстріли і мав за життя 6 кульових поранень. Він народився у 1895 році, у віці 18-ти років був призваний до імперської армії і через свій високий зріст (2м 5см) опинився у лейбгвардії - це такий підрозділ, що охороняє монарха. Коли в 1917-му більшовики захопили владу, його засудили до страти, адже він чинив опір. При розстрілі йому влучили в ліву руку, він прикинувся мертвим, пролежав до ночі в купі трупів і втік. За рік пішки дійшов додому на Чернігівщину. Вступив до лав армії УНР, брав участь у обох Зимових походах, і в обох був поранений. Після поразки УНР повернувся в рідне село (Грем’яч біля Новгород-Сіверського), де на нього донесли сусіди. Знов був засуджений до розстрілу, як контрреволюційний елемент. Розстрілювали їх (чоловік 20) на високому березі Десни, щоб трупи попадали в воду і не треба було ховати. Тож коли він почув перші постріли, просто впав спиною вперед у річку. Цей раз обійшлось без поранень. Після подався на Донбас, назвався іншим прізвищем і влаштувався там на роботу в контору, адже був письменним. Там зустрівся з прабабусею. Під час голодомору вирішив повернутися назад на Чернігівщину, сподіваючись, що там краще. Тож вкрав вантажівку і декілька мішків муки, заїхав за родиною і доки пакував їх в кузов, прибігли НКВСники. Від’їжджали під постріли, і прадідусь отримав своє четверте поранення, на щастя, легке. За якийсь час дістались Чернігівщини, але в рідне село йти побоявся, тож пішли в Добряну. Там виживали за рахунок того, що ходили через кордон до білорусів. Ті залишали на подвір’ї крайньої хати торби з зерном або картоплею для таких бігунів. Але кордон перетинати було заборонено, і ходили патрулі, які стріляли по порушниках без попередження. Так дідо отримав своє п’яте поранення, проте зміг втекти. Згадуючи ці події, він завжди скаженів, мовляв, якими ж скотами треба бути, щоб таке влаштувати: ось тут люди від голоду мруть, а за 15 км все нормально, і навіть надлишок їжі є. Шосте поранення - в Німеччині під час другої світової. Дідо помер у 1995 році, місяць не дожив до сторіччя. І до останніх днів був при повному розумі і пам’яті. Слухати його розповіді було надзвичайно цікаво, він був живим підручником з історії, причому справжньої, а не тієї, що нам за совєтів розповідали в школах. Один з найяскравіших спогадів юності, це як дідо плакав, дізнавшись про проголошення незалежності, і казав «Дякую, господи, що я дожив.» Він був унікальною людиною. Досі його люблю і сумую за ним.

Мій дід народився в 1913 році, пережив Першу світову війну, застав Петлюру, Скоропадського і так далі. Допомагав партизанам УПА, за що німці посадили його спочатку в Освєнцеві, потім Бухенвальді. Його чуть не розстріляли, але в результаті він зміг вижити і вже в 1946 його виселили поляки з рідного села під Перемишлем. Інший дід був священником в підпіллі. маму через підозру у священстві мого діда, вигнали з Львівського національного університету імені Івана Франка, тому мама мусила їхати вчитися в Ригу.

Моя бабуся була остарбайтером в Німеччині і на власні очі бачила як в Німеччину заходили союзні війська, а саме: американські. Дідусь став партизаном у 15 років, а у 17 - його забрали на фронт, в 1945 - він штурмував німецький Рейхстаг. Прадідусь був головою колгоспу під час Голодомору. Він наказав видати людям по 100 грам зерна, за це його відправили в табори. Визволяв його вже дідусь. Я так розумію, що після війни там був бардак і дідусь прадідуся просто забрав звідти...

Мого діда вивезли до Німеччини для роботи на фермі, коли їх визволили совєти, його в товарняку без зупинок відправили валити ліс в сибір. Вгадайте де з ним поводилися гірше

Мій прапрадід - хлібороб(ні, він не пік хліб. так називали селян, які мали землю), на честь якого назвали мене. Мав поле, багато худоби, у нього завжди працював люд. І ось, одного чудового дня приходять червоні, і погрожуючи вбивством забирають абсолютно все. Далеко не єдина історія, яка породила в мені ненависть до совку, але все ж таки.

Історія про дідуся, що зник на війні довела мене до сліз. Мій найкращий друг теж вже рік як зниклий безвісти на війні з роснею, і якщо він повернеться одного дня - я більше нічого не проситиму в цьому житті...

Мій дід в дитинстві працював на заводі (це була Друга Світова). Одного ранку він не пішов на роботу, хоча за це мав потрапити у тюрму. Того ж дня завод розбомбили вщент. Пра-прадід мій був з кримських татар, але записан як руський, бо був внешлюбною дитиною одного татарського купця та французької гувернантки його дітей. Фамілію йому дали по тим людям, що його всиновили. У Першу світову він поїхав воювати, щоб зайти свою справжню мати, але не знайшов.

Коли почалась Друга Світова мій дід був студентом мед.університету. Тому його майже відразу забрали на фронт у польовий госпіталь. Вони вчились на практиці,а теорію вивчали у вільні години. Дід мій був хірургом від Бога.Мав хист і золоті руки,а ще знав німецьку мову. І ось якось йому потрапили до рук трофейні німецькі книжки- книжка про акушерству і пологах, атлас венеричних хвороб і монографія якогось професора по легеневих захворюваннях. І він ті книжки читав. За це якийсь з його пацієнтів написав на нього донос з формулюванням, що лікар читає німецькі книжки. Діда забрали. Присудили розстріл. Але документи потрапили до якогось дядька при погонах, якому він на операційному столі врятував " чоловічу гідність". Тому справу передивились. Подивились що то за книжки і відпустили.

Мій прапрапрадід був кучером у пана. І в якусь прогулянку коні здуріли і понесли карету. Якимось дивом, дід прийняв на себе всю вагу тварин і зупинив карету, але разом з тим отримав грижу, з якою возився до кінця життя. Пан був радий порятунку його і сім'ї, і подарував діду "вольную" і землю на Білих болотах (по-моєму місцевість або біля Горбачів або Козарів, Чернігівської області). Там дід побудував хутір, завів худобу, пасіку, робив медовуху, яку возив на власноруч зробленому возі у Носівку і продавав на свята... але, на початку 1920 прийшли комуністи. Вони, ясна річ, розкуркулили діда, з хати зробили клуб у тій самій Носівці, худобу забрали, хутір розорили. Якийсь час дід жив у погребі з сім'єю, а потім він вирішив піти у Київ, працювати з сином на заводі. Але як тільки зайшов до того у квартиру, вилив душу, то й зліг, а скоро і помер. У нього лишились син, не певен скільки доньок, одна з яких стала матір'ю моєї прабабці по материній лінії.

Моя бабуся, що пережила другу світову війну в молодості і втратила першого чоловіка, потім до кінця життя готувалася до війни. Її будинок був схожий на склад: пральний порошок, мило, зеленка, йод, консервація, сірники, вата, крупи... все це купувалося і складалося під ліжка, у шафки, усюди. І на тобі, дочекалася :(

Дітей називали однаково не через забудькуватість, а священик керувався церковним календарем

Ця історія значною мірою залишається в таємниці, проте дещо знаю. В 70-х роках минулого століття моя, вже покійна, бабуся ще молодою жінкою поїхала у відрядження до Криму. За кілька місяців до того на городі бабусі на голову впала гілка і пошкодила око. Вона вимушена була пройти курс лікування з надзвичайно болісними уколами у слизову повіка. Мені розповідали, що саме ці болісні уколи викликали у бабусі апатію. Проте я не дуже вірю, адже вона вела, скажімо так, нечесний і сумнівний спосіб життя, у неї вистачало величезних проблем, які вона сама і спричинила. Повернемося до відрядження. Бабуся поїхала туди без наміру повернутися додому. Одного вечора вона сиділа на березі Чорного моря і продумувала план, як вкоротити собі віку тут, у відрядженні в Криму, аби родина цього не бачила. Раптом до неї підійшов чоловік і лише сказав: "я знаю, що ти хочеш зробити. Поговоримо?". То був незнайомець, бабуся навіть не запитала його імені. Проте наступні 6 годин вони гуляли вночі по Кримському берегу і розмовляли. Бабуся передумала йти з життя. Не знаю, яка була причина її того страшного наміру і про що вони говорили з незнайомцем. Проте ця історія щось тремтяче в мені викликає

Мого прадіда розкуркулили і відправили в Сибір, а землю віддали в колгосп та за декілька років земля, завдяки якій сім'я була заможною, виявилася у комуняк неродючою, тому на ній побудували цегляний завод.

Знаю, що котрийсь прапрапрадід за батьковою лінією мав особисте дворянство. Це означає, що титул не переходить на решту родини. Ну, і трясця з ним! Я б не хотіла, щоб наша родина мала якийсь імперський титул. Бррррр! Маю натомість трішки цікавинок про ближчі покоління. Якщо почала з батькових родичів, то розповім спочатку про його батька. Мій дід за батьком був видатним мовознавцем і його ненавиділа свого часу чи не вся президія НАН України. За вільнодумство, звісна річ! Він так і не став академіком, а незадовго до смерти присягнувся, що прокляне кожного, хто після цієї самої смерти напише про нього хвалебну статтю чи якось инакше спробує його прославити. Ще дід вельми не любив прадіда, з котрим пов'язана ось яка історія. Прадід і прабабуся розлучилися, коли дід іще був малечею. З його слів випливає, що якби не це, то прабабуся б і прадіда врятувала. Проте ні. Прадід, крутий перекладач і письменник, був іще й красенем і жінки за ним упадали. Й він зрештою зійшовся з певною кралею, котра всіляко запевняла його, що втікати з Харкова безсенсовно. Ану, з котрого разу вгадаєте, котре саме десятиріччя закінчувалось і котре починалося? Правильно! Не знаю, що сталося з тою кралею і її дочкою, а прадіда схопили й за якогось півроку розстріляли. Дід підозрював, що його завезли аж до Биківні. Прабабуся ж тим часом вивезла діда до Воронежа, а звідти до глухої дірєвні. Всі їхні речі візник просто звалив у дворі, тож вони взялися потроху заносити їх до зрубу (бо то не хата була, а ізба). Й ось до них підходить певної миті сусідка... Ту мить дід запам'ятав назавше, бо сусідка втягла повітря й заходилася їх обох проклинати на всі заставки, почавши зі слів "ах ви ж хахли праклятиє". Саме тоді, слухаючи шалені матюки, дід уперше втямив, що він таки українець... Отак проста сільська жінка (це його цитата) й пояснила юному харків'янину, хто він. Для контексту: на той час чимало харків'ян не знало української мови взагалі. А дід відтоді зацікавився мовознавством... А тепер збиймо трохи патос. Моя бабуся за матір'ю - це дитина війни. Вона дуже багато чого пройшла й пережила, зокрема евакуацію. Поїхала туди ще дитиною, а повернулася за п'ять років уже підлітком, майже юнкою. В їхньому селі було голо-голісінько. Бабуся хотіла стати лікаркою, а для цього мусила поїхати на навчання далеко. Не забувайте, що інтернету тоді не було! Її все село збирало. Ледь одягли, а що грошей не мали, то напакували цілу валізу яєць. Їх можна було продати в місті й так заробити. Коли бабуся доїхала до Києва, то з'ясувала, що на медичний уже не беруть. Куди нести документи? До кого звернутися? Повоєнне місто, грошей ані копійки, до рідного села ще доїхати треба... Ледве добрела до базару, примостилася там зі своєю валізкою, відімкнула... Миттю набігли купчині, розхапали ті яйця фактично за безцінь, бо побачили перед собою перелякану наївну дівчинку. Тільки котрась їй хоч кілька карбованців нормальних у руку вклала, пожаліла. Оце в такому стані бабуся добралася до єдиного місця, де ще брали документи на вступ, і пішла навчатися україністики. З дідом познайомилася саме там і жартувала, що хитрий дід завжди допомагав дівчатам носити торби, якщо ті торби були легенькі. А вона тягала купу всячини, тож їй він не допомагав ніколи! Розповідала про дико мізерний побут і про те, як вони зрештою обоє влипли, бо пішли працювати редакторами до "Дніпра" й не могли багатьох книжок пускати до друку за "крамольні" думки... Ми вдома маємо цілу бібліотеку, зокрема є шафа зі книжками з автографами, які письменники дарували дідові (він добрався аж до керівної посади, а бабуся стала провідною редакторкою). Коли ми читали у школі "Собор" Олеся Гончара, то я читала сигнальний випуск. Як його не знищили? До речі, теж із автографом.;)

Мій дід був танкістом ще в фінську війну, потім у 2 світову. Кілька раз горів у танку. Після вибуху снаряда у нього вирвало кишки з живота. Кажуть, що фронтовий хірург просто перемив кишки спіртом і зашив їх. Мій дід вижив. Решту війни воював на "Катюші". Історія. Наша піхота кілька тижнів брала висоту і її схили були вкриті вбитими солдатами. Було літо і стояв сильний сморід. Іти в атаку ніхто не міг. Комбат піхотинців дуже просив діда зробити залп напалмом, щоб спалити все. Мій дід довго відмовлявся, але його таки вмовили. Після залпу, наша піхота успішно взяла висоту, а за дідом приїхали люди з НКВД розбиратися: хто це посмів стріляти напалмом без наказу. За 15 хвилин "військова трійка" постановила: мого діда розстріляти. На щастя, комбат піхотинців встиг добігти і зупинити страту. Все пояснив, діда відпустили. Через місяць прийшла нагорода: орден Відчизняної війни 1 ступеня. За допомогу у взятті важливої висоти. Після війни у мого діда Федора народився мій татусь, а потім я :) Якби той комбат не встиг зупинити розстріл, я б не зміг написати вам цю історію.

Мій прадід після другої світової війни був хворий на туберкульоз і через кілька років помер у лікарні, проте коли прабабуся(його дружина) приїхала забирати його з лікарні щоб поховати, він сидів серед трупів зібравши з усіх покривала. Мій прадідусь декілька днів просто лежав в морзі через клінічну смерть. Після того прабабуся забрала його додому і вилікувала народними методами. Через два роки народилась моя бабуся

Мою прабабусю з дітьми німці вивели на розстріл під час окупації села, коли почули, що наближаються совєти. Але їх врятував інший німець. Один з них вдарив іншого прикладом по голові, і так вони почали в суматосі тікати. Але німці не були такі страшні, як угорці. Вони окупували сусіднє село і вирізали там все населення, від малесеньких дітей до старих людей 😢

Прабабуся опинилася в полоні у німців коли ще була дитиною і працювала на якомусь заводі де робила лампочки для війскових

Мої предки по батьківській лінії були козаками з Запорозької Січі в часи Богдана Хмельницького та Кирила Розумовського Також вони входили до Реєстру Війська Запорозького

Колись грали українські пани з російськими в карти. Моїх пра-пра програли. Так вони й потрапили в Україну.

Бабусю німці вивезли до Австрії на роботи до фермера. Після звільнення їх везли на Батьківщину в вагонах разом з кіньми.

Мій прадід тричі тікав з концтабору. Коли його мали відправити на смерть, якийсь бюргер забрав його працювати на ферму, бо він вмів доїти корів. Це врятувало прадіду життя

Моя бабуся отримувала похоронку 3чі. Дідусь повернувся додому тільки в 1947.

Бабця за все життя ніколи не розказувала про своїх рідних . Коли їй було вже за 85 .. стала забуватися . Не памʼятала нас навколо але дуже гарно памʼятала в всіх деталях свою молодість . Так ми і взнали що її дід був з заможних поляків. Червоні його розкулькулили , але він знав що то буде .. змирився і встиг сам прийди до червоних щоб «покаятися» і все віддати. Його не вислали , навіть залишили жити в своїй хаті, хоча все інше господарство забрали в колгосп Коли в село зайшли німці, то вони придивилися хату побільше зайшли і сказали моєму пра пра діду щоб він їх кормив . Як що не буде чи потопіть то почнуть розстрілювати його дітей . То він і кормив німців Коли в село зайшли червоні , то сусіди вказали що от в тій хаті кормили німців . Червоні його забрали «розбиратися» .. потім його дружина зібрала його одежу та кинулася за ним , і взнала що мого пра прадіда вже розстріляли в Козятині . Сімʼя жила після розстрілу дуже тяжко , мою бабцю прикормлював в школі сусідський еврейський хлопчик , бо її (розстріляний)дід приховував від німців декілька євреїв та відсилав їм в ліс їжу Моя бабуся все життя боялася говорити ским був її дід .. «неблагонадежний алимент» ,ми взнали тільки коли бабця перед смертю почала забуватися

Мій пра-пра-(пра?)-прадід був виходцем з багатої сім'ї проте одружився на селянці і рідні відреклись від нього. В них народилось багато дітей та вони жили щасливо)

Мого пра-прадіда, пра-прабабу, прадіда, прабабу і діда у віці 2 років в 40 році депортували на Салехард, за те що брат мого прадіда був в УПА. На Салехарді прадіда іще й посадили в тюрму за відмову співпрацювати з КГБ. Там вони прожили 20 років і повернулися додому аж в 60-х. старше покоління там і померло, а мій дід зі своїм татом і мамою повернулися додому. Проте в їх хаті жили інші люди і перші декілька років вони жили в старій хаті, ледь не по сусідству із власним домом. А сім'я моєї бабусі в 41-му врятувала і переховували єврейського хлопчика, і я лиш нещодавно дізнався, що вони були праведниками Яд Вашем.

В мою бабусю в юності закохався водолаз та подарував їй дві дивовижні, великі морські раковини. Таких в селі ніхто не бачив і не знав що це. А по сусідству жили цигани і одна циганка брала в бабусі ту раковину і ходила з нею гадати по селах😂. Якось односельчанка розказувала бабусі- прийшла циганка, каже давай погадаю, дістала щось чорною хуткою накрите, щось таке страшне і рогате😂.

Остання історія крута, її б поставити першою щоб зацікавити людей, і як завжди нажаль українці завжди мають свій дім але їм там жити не дають, сумно

Коли татові було років 6, вони пішли з дідом перевірити верші. Набрали відро в'юнів і, повертаючись додому, їх наздогнав дощ. Пішли полем пшениці, малий йшов позаду діда і раптом наштовхнувся на нього. Дід стояв мов вкопаний і повільно показав долоню, мовляв "стій". Мій тато виглянув з-за діда і побачив кульову блискавку, що плила на висоті 1.5-2 метри, розвіваючи пшеницю вбоки і раптом вибухнула. Прадід оглух, тато відбувся переляком.

Мій троюрідний дід - Руденко Роман Андрійович🤷‍♀️

Сім'я моєї прабабусі під час Голодомору вбила і з'їла одну дитину, щоб вижили інші. Голодомор вони пережили.

Мій прадід з сім"єю та декількома іншими родинами(одна з них його родичі) заснували селище під Києвом(насправді територіально всередині) на початку 20 століття, яке налічувало пару десятків чоловік, в мої шкільні роки близко 10тис жителів, а зараз десь 20 вже. Батько показувам мені яким великим був двір мого прадіда - зараз це цілий квартал вулиці між двома перехрестями. але совети, звичайно відібрали і роздали. В селищі є обеліск с поселенцями-засновниками серед яких є призвище моїх предків.

Остання історія про нашу українську жінку- бабусю просто неймовірна І впевнена на 75% що правдива Отже, нас не здолати Ми сильна нація і це справді так Були, є і будем В єдності сила 💪 Слава Україні 💙💛

прабабуся жила у Польщі, але під час війни її вивезли в Україну. Селище не було далеко від кордону, але все ж її просто кинули тут помирати. Вона була з заможної родини, багата, мала маєток та багато дорогих речей.... перед відї'здом вона закопала всі ціні речі на своїй землі з надією, що повернеться. На жаль повернутись не вдалось і всі ціні речі, будинок, старовині пам'ятки перейшли поляку який там заселився 20 років тому. Ех а ми б могли бути міліонерами, але доля вирішила по своєму. До речі зараз я проживаю у тому ж селі, а бабуся проживає у будинку покійної матері

Коментар на підтримку каналу. Дуже вдячний за працю та цікавий україномовний контент 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

один із найцікавіших випусків. Дякую!

Моя однокласниця давня родичка пушкіна, раніше це здавалось прикольним фактом, зараз навіть якось сумно

Моя прабабуся була Ostarbeiter. Під час Другої світової війни, німці вивезли її в та іншу молодь в Німеччину на примусові роботи. Їм видавали дуже маленькі порції їжі, тож щоб якось вижити вони розтягували порції і ховали у «кишені» які вирізали в нозі.

Щиро дякую за чудовий україномовний контент! ❤❤❤

Вау яке ж у людей інтересне минуле сімї в мене теж але не настільки

Ураааа відео стали виходити частіше, але я подивлюсь пізніше коли буду йти спати

Мій пра-прадід був священиком. Однієї ночі він зник, як і усі згадки про нього в сім’ї. Моя прабабуся, його дочка, ніколи не розказувала про нього, здригалася при найменшій згадці, його золотий хрест та Біблію закопала невідомо де. Справа була в 30-х роках минулого століття на території Приазов‘я (Запорізька область). Якраз в той час, коли «совєти» здійснювали масові репресії проти священнослужителів.

Зовсім нещодавно дізналася цікаву історію. Я не дуже добре запам'ятала, тому ось вам поверхнево. Мій дід (тато тата), народився в Польщі в маленькому україномовному селі. І коли ще був зовсім малим , почалися польски партизанські рухи. Селяни по черзі чергували вночі, аби уберегти інших від тієї різні. На жаль, моєму прадідусю не пощастило і він загинув на чергуванні. Так ось, щоб мій дід вижив, моя прабабуся дуже сильно його вкутала та сховала туалеті. Далі я знаю, що вона та інші селяни місяць переховувались та виживали у лісі, поки не приїхали, якісь посланці від СССР і не вивезли їх. У прабабусі було багато сестер і під час того евакуювання всі порозкидались по цілій Україні. Все що я знаю. А і ще, якась одна із тих сестер оселилась в тому ж районі що й моя прабабуся і вийшло так , що правнучка чи праправнучка тієї сестри моя однокласниця. Ось таке цікаве життя

Під час Другої Світової мої предки жили на хуторі, який заважав німецьким військам, тому його наказали спалити. Прийшов палити один солдат, а в будинку на той час були тільки дуже малі моя бабуся та її брат, і той німецький солдат спочатку виніс їх із хати, а потім виконав наказ. Їм пощастило, що він був людяним, а то інакше не було б і мене)

Ти найкращий, дякую за переклад 😊

Історія про одну руку змусила мене прозріти)

Мій дідусь (тато тата) був моряком. Він пішов з флоту і одружився з бабусею, в яку теж був закоханий міліціонер (дільничний), котрий постійно намагався залицятися до бабусі. Якось дідусь з друзями сиділи в барі, куди зайшов цей міліціонер і почав провокувати дідуся. Він не втримався і викинув того у вікно. Його засудили і відправили в тюрму на 5 років. А бабуся своїм чотирьом дітям дала своє прізвище, щоб їх ніяк не стосувалася ця подія. Я дізналася про цю історію лише нещодавно від тата. На жаль, ні бабусю, ні дідуся я не застала живими...

Брат мого діда жив за кордоном і в нього не було сім'ї окрім мого діда. Він був мільйонером і заповів весь свій статок моєму дідові. Коли представник приїхав до совку і розшукав діда, дід сказав що це не він і щоб той ніколи більше не приходив. Він боявся що його знищать в совку за зв' язки з закордоном, так як в сталінські часи відбув в трудовому лагері за те що має походження з іншої країни.

Прабабцю 2 рази вивозили до Німеччини під час війни, перший раз вона втікла а другий її відпустили. Коли її зловили після того як вона втікла її не вбили, вона була привабливою і її пожаліли, але показали як розстрілюють людей і сказали що якщо ти будеш тікати тебе також розстріляють, її відвезли в центральну Німеччину, непам'ятаю назву міста, вона була як слуга, готувала німцям їсти, на щастя господарі гарно до неї ставились а потім відпустили її. Вона за допомогою залізниці добралась до Львову, коли той звільняли совєти. Я був дуже вражений коли мені це розповіли

5:05 а "олала!"?

У мене цікаві пращури, про кожного можна розповісти не мало. Але це дуже забагато для коментаря :) Один мій дідусь скрив, що він був напів німцем, щоби уникнути депортації в Сибір. Тому він був призваний в РККА. Біля Київа потрапив у полон, та згадав, що він фольксдойче :) Відкрив приватну перукарню. Пізнійше був евакуйований ло Німеччини та був призваний до вафен СС. Там він знайшов труп німецького солдата та обмінявся з ним документами. А сам ховався у Чехії і закінчів війну, як чешський партизан :)

Моя бабуся сховала єврейську сім'ю(своїх друзів і сусідів) в себе в погрібі коли моє місто було в окупації німцями під час другої світової. Через багато років мій дядя хрестив свої дочку. Виявилось що Даріна(хрещена його дочки) це внучка тих євреїв яких сховала моя прабабуся. Виявили ми це тільки під час хрестин випадково...

Бабуся моєї мами розповідала їй як маленькою їхала в потязі з рідного Криму. Багато хто з їх попутників не доїхали...

Один з моїх прапрадідів був австро-угорським солдатом(по національності він угорець) , і під час першої світової потрапив в полон(йому було +- 18), його привезли в Київ. Моя прапрабабуся була медсестрою і надавала йому першу допомогу(їй було 16) І вони закохались, він залишився жити в Києві, у них було багато дітей.

Мій дід розказував таку історію: - Мій батько завжди казав: «Я син козака, а ти л@йно козака. Взяв граблі та працюй» Тому чисто по цій фразі, я дізналалась, що дід мого діда був справжнім козаком, який зміг залишитись на території України в ті страшні роки

коротко про випуск: війна, війна, війна, бідність, війна. як мені прикро за тих людей

Під час 2ї світової війни мій дідусь по матері втратив руку. Його побратим у шпиталі був смертельно поранений, але в свідомості. Шансів вижити не було (може, якісь органи були надто пошкоджені) і він попросив лікарів віддати його руку моєму дідусеві. Руку пришили, дід міг нею керувати, ворушити пальцями,але, нажаль, вона не прижилася, почалось відторгнення, а медицина не змогла це виправити. Також обоє батьків моєї матері були дітьми розкулачених куркулів. Бабуся взагалі сирота, втратила батьків, її з братиком покидали в різні дитбудинки і вона його вже не знайшла. Дідусь з Тамбовської області (Росія). Сім'я мала величезні наділи землі, совєти все одібрали, місцеві ще й насміхалися за те з діда, називали його "царьком". Не знаю, як його сім'ї вдалось зберегти корову (можливо, купили на заховані грощі), він у 13 років ходив її пасти, і щоб не мучитись з голоду, пив молоко просто з вимені. Познайомились вони в воєнному шпиталі. Одружились. Двоє з чотирьох їхніх дітей померли у дитинстві, бо бабуся бігала годувати їх з заводу, а вони накричаться без неї і сплять. І молоко було дуже погане, бо за ті копійки, що їм платили, неможливо було прожити.

По розповідям батька та бабусі у нас був предок голубої крові з значними статками, який любив грати на скрипці і у один день купив скрипку в обмін на ціле село з людьми. Говорили, що скрипка десь повинна бути, але я складаюсь думки, що її давно продали

Так дивно чути історію з назвою міста в якому вчилась😅Тчев 🤍

Мій дідусь пережив голодомор, йому було 4 роки, але після цього він втратив мацже всю мязову масу, тому знову вчився ходити. Все життя після цього він не викидав їжу, навіть якщо вона була геть зіпсована

Моя прабабуся з двома подругами втікали з Аушвіцу (Освенцим). Одну подругу спіймали, а вона з іншою дівчиною втекли і добиралися до України на потязі у вагоні з вугіллям. На якійсь станції їх помітили німецькі військові, але не змогли впізнати в двох брудних наляканих дівчатах тих самих утікачок з концтабору. Їх відпустили, і моя прабабуся пішки дійшла до рідного села на Вінниччині

Моя прабабця має купу історія про життя під час німецької окупації і після закінчення другої світової. Одна з таких історій про те, як вона з подругою випрошували у німців хліб. Перша спроба була вдала, ламаною німецькою вони пояснили чого хочуть і отримали за те по скибці хлібу чи щось таке. За хвилин 15 вони спробували це повторити і помінялися хустками на голову, щоб їх не впізнали. Знову той самий солдат, знову по скибці кожній. Коли вони вирішили спробувати те саме у третє, солдат вскинув автомат і пустив чергу в небо з криками про "русішен швайне"

Вибачте, але хоч ролик в цікавий, а коментарі вдесятеро цікавіші.

Мій прапрадід наспір стрибнув у болото після чого назавжди осліп

Мій пращур був одним із радників Богдана Хмельницького. Не знаю, чи це дійсно правда. Сподіваюся, колись це перевірити

У мене дуже багато історій про пращурів :)

рідний брат мого прадіда одного разу побачив уві сні ісуса і той сказав йому йти в єрусалим. той взяв і пішов туди пішки з чернігівщини, повернувся за багато років з реліквіями (фарфор, килими ітд) але це все було успішно пройобано його дітьми.

Мій прапрадід жив в Польщі. Прадід перебрався до Хмельниччини. А дід поїхав працювати на Донбас. Тепер я «дякую» йому за це, бо вже 9 років живу в окупації🤡

У мого діда був вибір або ж в сибір або в колгосп.І він обрав колгосп там його дуже сильно побили через що він не дожив навіть до мого народження

шкода, що я не знаю нічогісінько про своїх предків..

На жаль, все дуже стандартно... Мені взагалі здається, що в моїй родині нічого цікавого ніколи не відбулося !

Нічого особливого, але мій дідусь брав участь у конфлікті за острів Даманський, служив у місті Благовєщенськ 2 роки

На жаль майже нічого не знаю, але знаю що мій прадід з Карелії. Чи був він фіном? Не відомо… але тоді звісно ж таки Фінляндія ще мала цей регіон, цікаво звісно… потрібно колись здати тест, можливо щось фінське в мене є. В принципі я не проти, крутий народ з гарною мовою(коли русню угро-фінами називають то може й звучить якось не дуже, але по факту тому що вони не хочуть цього признавати)

більше на підтримку, але з маминої сторони я русинка, а з татової швабка

*Боготá

дід 1889 року народження?🙄 редитору що, 70?

Не розумію, як дідусь, який відрубав собі руку, не спіймав ускладнення у вигляді інфекції та кровотечі 🤦🏻‍♀️