Осіння проза в серце залізає,
І душу наче сковують дроти,
Душа мого народу не співає,
Бо з фронту не вертаються сини.
Та як полине в небо щира пісня?
І як оркестр покличе у танок?
Чорніє вже осіннє мокре листя,
І швидко добігає годинника пісок.
І календар перегорта сторінку,
Холодний вітер пронизує кістки.
Колись в долоньки падали сніжинки,
Сьогодні серце рветься на шматки.
Бо там далеко у холоднім полю,
Для мене хтось виборює життя
І він не вибирав для себе долю
Та для моїх дітей рятує майбуття.
Автор: Іванна Андрейків