"Символ великого льоху в Шевченка - це варіація і поглиблення символу могили (козацької могили, кургану), що проходить крізь усю його творчість, знаменуючи то історичну пам'ять народу й нагадування про героїчне минуле, то докір забудькуватим сучасникам, то марноту людських зусиль перед плином часу, то погубленість України або, навпаки, тимчасову запечатаність у підземеллі тієї сили, яка має визволитися й воскресити Україну".
Але могила у Шевченка має вимір не лише висоти, а й глибини: у ній сховано той дорогоцінний скарб, який, згідно з народною міфологією, відкривається лише посвяченому в таємницю, за сакральним кодом; якого шукають і не можуть знайти вороги, а в ньому ж - розгадка життя, дух воскресіння України. Оцей вимір «глибини» і став головним у символі могили - «глибокого льоху» - в містерії, безпосереднім поштовхом до написання якої були враження від археологічних розкопин, алегорично переосмислених у контексті привласнення російською офіційною ідеологією української минувшини, але зміст якої став «метасимволом» протистояння України й ворожої їй імперії. У поемі у філософсько-притчевій формі сконцентровано історіософію Шевченка - його погляд на трагічно-зламні моменти історії України й ментальність різних верств суспільства, їхню позицію,- тобто комплекс факторів, які призвели до повного поневолення й руїни. Виражено тут і його віру в глибинні життєтворчі струмені нації, яка народить свого визволителя, віру в міць її вільного духу - цього справжнього скарбу великого льоху" (із інтернету).